2016

ОН-23

Місто, в якому немає тебе (Назва добірки)

АВІА

Спитай капітана, чи буде у Франкфурті сніг.

Спитай капітана, чи буде у Франкфурті вечір.

Зізнайся цим крилам, як навіть собі би не зміг,

що ти долетіти до пункту посадки приречений.

Віддайся цим крилам, вони ж бо тобі, як життя:

який не який, але засіб лишатись немертвим.

Спитай капітана… Він любить, коли мерехтять

сигнальні вогні, що збирають страхи, мов пожертву.

Спитай капітана… Він знає що сниться морям,-

дванадцять  повітряних тисяч для нього не відстань,-

почувши їх дихання , глибоко дихає сам,

а небо,  відтак, подається  і більше не тисне.

Cпитай капітана -  розкаже про відчаю смак,

чому означає лиш крапку  у небі для когось.

Розкаже про Франкфурт, про сніг і про те, що літак,

коли не посадить – виною цьому випадковість.

ДИМ

Якщо все, що ти маєш – це дим,

довірся йому , поєднайся з ним.

Дим – це засіб, дим – це одна з причин

бути усім і всюди, бути ніде й нічим.

Дим не шукає правди, не судить і не кричить.

Дим розчиняє пам’ять, отже дає спочинок.

Нава у ньому пружна й сива, як пелена,

аби втопити муку, топить себе вона.

Якщо єдиний, хто любить тебе – це дим,

всмоктуй його загрозу, називай його золотим.

Слідуй його бездоріжжям й дорогами – він заведе

туди, де ти маєш бути. Не запитуй як, не цікався де.

Головне просто десь опинятися, головне відчувати бодай якусь суть,

бачити велич люті, що її циклони несуть.

Дим залишиться поруч, зведений в аб ... Читати далі »

2016

ОН-22

«-надцять» (Назва добірки)

* * *

Так по січню пливеш наче короп в зимовій ріці,

наче корок, скоріше, з святкової пляшки шампани,

повз гірляндові водорості, мандаринових карасів,

карасів опівнічних таксі, карасів у сметані

чи в снігу, не важливо, сьогодні вже все у снігу.

В каламутних вогнях, у незграбнім народженні світу

пропливаєш повз дівчинку, дівчинка світиться на бігу

і як сніг у воді потопає у власному світлі.

Залишається річка і міст і весела юрба на мосту,

(конфеті як ікра в кучугури пірне хаотично)

повертати до берега, здерти неначе луску самоту,

одягати домашнє, вбивати колядки в YouTube,

прислухатись, як тануть обіцянки новорічні.

***

Час відійде, а вона все так само виходитиме на перон,

Із чорного дна, із шумовиння минулого пилу,

Дощ у руках, майка із тегом #I love testosterone

І пляшка вина в рюкзаку, або пляшка темного пива.

Це її збуджує, гострить неначе ножа,

Губитися в селах, закинутих фортах і підземеллях.

Знімати на камеру, як утікає травою їжак,

Як пролітає літак, як поїзд вискакує із тунелю.

Все ще попереду, думає, жити лише ось так:

Сьогоднішнім днем, сьогоднішнім сонцем і carpe diem.  

Тіло ламке готувати до старту в незримі міста   

Куди забереш усі тексти, що так і не стали діями.

Автобус її або електричка – на Камянець чи на Львів.

В дорозі дірявій душевні лататиме діри.

А поки чекає і щастя на вицвілій мапі прийдешніх днів

Обводить сердечком, і вірить у нього, вірить.

2016

ОН-21

ПРОМЗОНА ЛЮБОВІ (Назва добірки)

ПРОМЗОНА ЛЮБОВІ

любово-генераторнії 

виробництва —

медові місяці

чи просто дні

а може й 

миті

зціляють наші душі

втомлюють тіла

та в світ цей

запроторюють вже інші

для їх вже

втом та зцілень

та спогадів по тім

дасть Бог 

у образі онуків

про ті піщинки часу

неземні

земних творінь — 

любово-генераторні 

медові місяці

а може й

миті... 

НЕЛЕГКА РОБОТА ПОЕТА

то нелегка робота

підмітить щось

впіймати відчуття

спинити час

нарити ті набори букв

у попелищах непрочитаних книжок

щоб не лиш нам краса тих слів

незвичних комбінацій 

намиста, пояси, кайдани

щоб все оте на музику дихання

твого та читача лягло

щоб відчуття котре було

і пульс того зачарування

і серце мо що теж якраз 

занадто билось 

від відчаю чи злості, чи страху

забилось вже в тональності

надії, прощення, любові…

то нелегка робота — 

і не посильна нам вона 

земним — 

її творить Господь

а ми — 

лиш писарі Його

2016

ОН-20

ПРААРІЯ (Цикл)  (Назва добірки)

*     *     *

Щоб легше нам було

миритися з війною,

ми славу про ганьбу

ховаємо в усіх ковбанях.

Майбутніх переможців визнаєм,

але не в цьому світі,

прогірклому

ячанням вітряків

і мертвою захланністю

печалі.

Та де,

промивши

всім їм кісточки,

знайдем для себе

гідні постаменти?

Та і проливши

краплі крові,

не знатимем

ні волі, ні снаги,

ні стихлої мелодії прощання.

*     *     *

Йдемо

по золотому перетину

світла

між пірамідами втіх.

Лущимо істини,

мов горіхи,

розсипані

під кожним деревом роду

на землі

сівачів, горлачів і манкуртів.

Кладемо

в кожну діжку меду

по ложці розчинної кави,

аби сколихнути підземні води

свого причастя.

А в заповіднім степу

прокидаються завтрашні мева

і замішують нас

у ночвах галактик.

2016

ОН-19                

Мости (Назва добірки)

Мости

Мости горять. Було це неминучим.

Минуле залишається позаду.

Я сам собі всі вироки озвучив,

І сам у себе відібрав посаду.

Тут – роздоріжжя, там – прямі маршрути.

Куди піти? А серце щось не каже.

В нас, друже, на руках надіті джгути,

Те, що в душі – ото лише і наше.

Хтось істину знайде в сім’ї, в любові,

А хтось знайде у повному стакані.

Нема різниці в відстані, чи мові,

Якщо ці руки теплі і кохані.

Тут – літо, там – зима. Яка різниця?

Річ в людях, і ніяк не у погоді.

Комусь мить щастя зараз тільки сниться,

А комусь щастя – це життя. Та й годі.

Живи

Живи! Допоки віра не згасає,

Вона для тебе найцінніший скарб.

Живи! Допоки на траві роса є.

Малюй життя, до рук узявши фарб.

Живи! Допоки світ цей ще існує,

Не бійся помилятись у житті.

Так як і ти, чекаю вже весну я

І вірю, що надії не пусті.

Живи! Комусь на зло, комусь – на радість,

Допоки серце б’ється – ти живи!

Люби моря і сонячну яскравість,

З ким був на «ти», не переходь на «ви».

Живи! Люби! Палай! Гори яскраво!

Цінуй не кожний день, а кожну мить.

Не забувай завжди іти направо,

Навіть тоді, коли душа болить.

2016

ОН-18

Місто спогадів і любові (Назва добірки)

І буде зустріч

І буде вечір - мить хмільної мрії,

І буде час збиратися в росу,

I тихий день у дивну ніч зітліє,

Від зір сховавши сонячну красу.

І будуть люди в суєті щоденній

Ховати крила втомлені в трамвай...

Звичайний день, така собі буденність,

Зоряний час побачень і прощань.

І буде сонце біло-золотисте

Ковзати плавно за небесну грань

І ліхтарями загориться місто,

Вогнем чиїхось мрій і сподівань.

І буде зустріч... Долею до долі

Земні шляхи зіллються всі в один.

Два погляди зійдуться мимоволі

На перехресті далей і хвилин.

Колись прийдеш

Колись прийдеш і сядеш під вікном

В кав’ярні, що  до сліз тобі знайома,

Замовиш, як завжди, терпке вино

Відзначити  повернення додому.

І згадки попливуть, як кораблі,

На миті перехоплюючи подих.

Й нарешті  ти зізнаєшся собі,

Що подумки давно сюди приходив.

І буде погляд між чужих очей

В минуле вороття собі шукати,

Я ж стільки днів чекала і ночей,

Що далі розхотілося чекати.

2016

ОН-17

the x-files_ua (Назва добірки)

***

folder: “M”

trust no one казав агент Малдер

він тямив у цих речах

не вір отим хто запевняє

що найстрашнішого не може статися

не вір нікому

хто не здатен у це повірити

не вір і другові що порадить змиритися

бо ж усе одно

перемагає найсильніший

то вже не друг твій а ворог-прибулець

у гостинному людському тілі

не вір і тим хто обіцяє

підтримку чи допомогу

вони будуть занепокоєні

а потім вирішать у тихих кабінетах

чию дочку віддати

на жахливі досліди

вір тільки

втомленій руці що стисне твою

разом зі шматком бруківки

у бруді й попелі землі та крові

під дерев’яним щитом

невблаганної мов судний день

святої наївної

волі

***

folder: “W”

хто б міг подумати що дитяча сила волі

не зазирати на останню сторінку цікавої книжки

придасться в дорослому житті найбільше

щоправда ще сильніше розпалюється віра

в те що хай би яка була розв’язка

вона прописана красиво й ефектно

так щоб закортіло перечитати все від початку

найдраматичніше – як дожити до фіналу

як зробити щоб дні й ночі бігли швидше

а з іншого боку – вповільнити їх

раптом головні герої в кінці помирають

ну хоч би натяк що все буде добре

але з цими хорошими книжками

ніколи не знаєш

наразі все йде до того

що правда переможе

головний лихий здохне

усі погані отримають по заслузі

а добрі житимуть ... Читати далі »

2016

ОН-16

Libido_Лібідо (фрагменти) (Назва добірки)

***

тіні в будинках

тіні будинків

гострі як рапіри

раптово виявляється

що наші балкони однієї висоти над рівнем моря

кожного ранку ми влаштовуємо змагання з фехтування

укол

укус

ти запускаєш в мою лімфу

свою тінь

коли сонце в зеніті

***

Sony Walkman

ти – звукова доріжка

нанизана на магнітну стрічку

довгу, як ніч взимку

замкнута в пластмасовій труні

я чекаю тебе

по той бік мембрани

і ти говориш до мене

говори

через

jethro tull

crystal castles

creedence clearwater revival

аж доки

діти не розтягнуть тебе

по своїх мікрорайонах

щоб ти співала разом з

опівнічним вітром

2016

ОН-15

#Сезони_міжмість (Назва добірки)

###

я тут ніхто і від цього не те, щоб зле мені,

хрестик червоний (чорний?) в Його орнаменті

підлітки курять за постаментом Леніна

дружно горлають опівночі "Слава нації!"

Онде хлопчисько - кайданки - батьки за ґратами

дивиться-прошиває. Осіння паморозь.

Дивна ця гра - хоч як не ходи - програємо.

Осінь керує містом районів спальних.

Хтось повертається. Хтось собі все влаштовує.

Хтось залишається, хтось не підвищить голосу...

Я тут ніхто - між хрещатиком і Поштовою

мій сновигає привид повітрям голим.

Де ти тепер? Хоча ніби коли вже - що мені...

Квітелі потлебі*, сонце під сірим коцом.

Хрестик - червоний. Люди - сумні і втомлені.

Осінь, принаймні є, діє у рамках Закону.

###

отак собі йтиму і йтиму

марнота марнот

над ранами власного міста, а то над рікою

а ти мені є і немає і знову і знов

спини мене. втіш мене. грій мене. що ти накоїв?

над містом надмінним надмірним надсадним і над

цнотливим надвечір надкушує яблуко єва

я йтиму і вимрію сонце і вимрію сад

і місце для себе в саду.

або в серці твоєму.

2016

ОН-14

Осінній подих (Назва добірки)

 Зорепад

Зорепад спіткнувся об сніги,

В пам”яті моїй – лише сторінка,

Серпень править бал для нас усіх,

І звучить миттєво поєдинком.

Так плачевно плавить біль нудьга,

Я іду, стоячи десь на небі,

Щось передвіщає дивний птах,

Я йому шепочу: « Так не треба…»

Ти довірив час лише мені,

Я торкнулась квітів бездоганно,

Озерцем відблиснула в Тобі,

 Музика, печаль, і … ніби… рана

 Так не хочу я писать Тобі,

 А рядки лягають знов на груди,

 Літо в році терпко шелестить,

 Місяць, співчуваючи, забуде…

 Те, чого не треба…Загасить…

Знову у словах симфонно,

У Любові все відгомонить,

І не буде нас… Півслова…

Я забуду… Ти вже не чекай…

На семи вітрах розбуду тишу,

 Парко… Ніч жахлива і сумна…

І до ніг… Збираю сніг колишній…

Осиротілі бажання

Осиротілі бажання німі,

На півдорозі зіткнулись з тобою,

Та згадкою ніби журбою,

Покинуть не хочуть вогні…

Обпалені тліючі струни,

Небес – неблакитная даль,

В осіннім замаренім шумі,

Відлунює досі кришталь.

Не б”ється, не топчеться слідом,

Прохання  твоє молоде,

Навіює паленим тлідом,

Нестерпність у фразах про те,

Чого ти іще доторкнуть

І досі… і так не посмів,

У душах з ... Читати далі »

2016

ОН-13

МІСТАМ, ЯКІ ЛИШИЛИ СЛІД (Назва добірки)

***

Ну привіт, незабутнє місто,

Сто-котрась із моїх любовей!

Одягаєш вогнів намисто,

Починаєш розбіг ранковий.

Я сьогодні буду з тобою,

Роздивлюсь, обійду, згадаю

Твої площі, твої собори,

І узвозів музику давню.

Буду їздити по квиточку,

Задивлятися у вітрини,

І у затишному куточку

Пити чай зі смаком цитрини.

Буду просто собі мовчати

І нікуди не поспішати,

І хай цокають скрізь дівчата

На підборах, немов лошата.

У нас з тобою свої секрети,

Не запитуй, де мене носить.

Мені добре – і цього досить –

Просто знати, що десь Є ти.

***

Швидке їдло, швидкі гроші.

Швидкі новини одним рядком.

Швидкі маршрути і перехожі,

Швидка реклама – ніяких ком.

Мобільно, швидко, бадьорим кроком,

Спішать, а нащо  - ніхто не зна.

Лиш озирнеться хтось ненароком

І зрозуміє, що знову весна.

2016

ОН-12

Коло (Назва добірки)

* * *

жовте світло ліхтаря не в фокусі,

осінній холод, замість прогулянок - квартири,

де на підвіконнях фіалки і фікуси,

де мрії змагаються з гирями

* * *

роки не дорівнюють досвіду

дорослі як міф для дітей

в долонях ховається простір

для нових (чи ж нових?) ідей

2016

ОН-11

Віртуальне місто Фейсбук (Назва добірки)

#з_новим_роком_мавпи

Я завтра прийду — чепурити твою ялинку.

От тільки не треба про Фрейда. Ти вже дістав.

Ти б краще дістав там, на шафі — якщо не ліньки —

Коробку, де кульки вже рік як лежать без справ.

Якщо ж тобі ліньки — сама притягну прикраси.

Я ще не стара, отже, маю доволі сил.

І «Київенерго» дбайливо нам світло згасить,

І в стелю свічки спроектують півсотню кіл.

І раптом ти скажеш: «Давай буду просто другом.

Бо я в тридцять літ не здивую тебе нічим.»

Я тихо кивну. І до ранку, без слова й руху,

Дивитимемся, що дужче — вогонь чи дим.

І, щойно розвіється ніч, я нап'юся чаю,

Скажу тобі «чао» — і зникну з очей за мить.

Щасливого року. Ні, я бути в себе маю:

Ялинка моя не прикрашена ще стоїть...

#копіцентр

Вона стоїть переді мною, така вся кавомолочна,

готова ловити задиханий спів січневого вітру,

готова вмістити сонце... але це вже буде завтра,

і вже не в моїх руках... хоча... чим чорт не жартує...

Вона щойно зазнала найсильнішого опіку,

далі триватиме спокійне життя з максимумом сто градусів.

Тепер на ній випалено... ні, треба було б інакше.

А втім, у мене вже геть не лишилося грошей,

щоб виправити цю хибу.

Я милуюсь тобою,

наповнюючи до краю своєю уявою,

наливаю в тебе мрію-казку,

замовляю на многії, многії, многії...

Годі.

Ти житимеш у теплих долонях —

там, у країні вічного холоду,

а може, тебе заберуть до країни вічного кохання.

Дай-но ще раз на тебе гляну, бо завтра

ти зігріва ... Читати далі »

2016

ОН-10

МІСТОРІЇ (Назва добірки)

* * *

Із балкону видніше світ,

А у тебе ще й восьмий поверх.

Фейс без сонця вже трохи зблід,

Ти все ходиш удома гола.

Можеш пальцями взять авто,

Які струнко утворюють ряд,

Усміхатися на затор,

Рахувати людей, мов ягнят.

Блукати в хмарах без зусиль,

Милуватись на телевежу.

Та як небо стане ясним,

То час братися за одежу.

Пірнаєш у старі джинси,

Одягаєш нову кофтину.

Конверси перехрестивши,

Волосся у вузлик скрутила.

От брама скрипить у русі,

Нарешті виходиш за двері.

Звичайна кімнатна гусінь,

Але зараз уже метелик.

* * *

Вечір простягає ночі запальничку,

Вона займається всіма ліхтарями.

Як затягнулась, їй до ранку не спиться,

Вона хоче розваг і вражень нестямних.

Грає у тетріс вікон сонних будинків,

Ловить кадр боке із нічних автострад,

Підбиває людців до бездумних вчинків,

Кисло дивиться на черговий зорепад…

2016

ОН-9

Маленькі ритуали (Назва добірки)

маленькі ритуали

у світі мусить панувати рівновага

слова мають бути сказані

сльози виплакані

гроші заплачені

щирість оцінена

повторення порядку дій

переконує мене щоразу

у гармонії світобудови

прийти раніше на роботу

зняти пальто

подивитися у дзеркало

вилити вчорашню воду з чайника

залити свіжу

запарити каву

і встигнути її випити

допіру потім

відтиснути паузу

ніби дрібниці

життя складається з дрібниць

так само як розмова

раз на якийсь-там час

виходячи на зупинці

ти все ж потиснув мені руку

такі-от маленькі ритуали

з великим смисловим наповненням

Квантова ера

Ранок без кави,

Книга похапцем читана.

Спогадів мало,

Думка спросоння розхитана.

Спогади гнані

Втікають здивованим натовпом.

Ранок без кави,

Сторінка з кутиком загнутим.

Що там жаліти -

Ера вже майже квантова,

Апокаліпсис

Жовтим блимає матово.

Ранок без кави,

Вірші книгарні залежують.

Спогади зайві.

Спогади нас узалежнюють.

2016

ОН-8

Двори винограду (Назва добірки)

*****

слухайте всі

дивіться всі

у нашому дворі велике свято

два будинки навпроти

білий та червоний

побралися

усі родичі

та сусіди з кожного поверху

заплітаються в танцях

та піснях

швидше

мерщій всі до столу

до великої лави

під старими вишнями

асфальт застогнав

від написів та привітань

наче живий

насправді

тут усе живе

особливо асфальт

тому гуляймо

гуляймо не зупиняючись

співаючи

на весь двір і квартал

нехай кожен чує

що ми вітаємо нове життя

*****

ніхто не зрозумів

звідки взялася вода

чи то сорокаденний дощ

нескінченний

чи річка з назваю птаха

розлилась

народивши нових річок

вуличних пташенят

похилі дахи

наче ковзанки мокрі

нажаханий люд

хилить міцні антени

відчуває близькість

великої

розбурханої рідини

течія

забирає найслабших

відносить тіла та машини

стовпи та сміттєві баки

далеко

до самого центру міста

і води

стають червоними

та терпкими

від розтовченого

переспілого

винограду

2016

ОН-7

Танцюючи на уламках розбитих дзеркал (Назва добірки)

* * *

Коріння пронизує камінь

Сивого вечора сходимо вгору стертими сходами

Знаєш, що робить час із людиною

Знаєш, тому мовчиш

А мені так тихо у цьому всесвіті, що благати про спокій я вже більш не наважуся

Що я буду робити у надмірі цього гамору, якщо не відповім сміхом у відповідь на образу?

Плоди нашого гніву дозрівають на диво раптово

Навіть незчуєшся як у тобі вже роздмухано жар

Сильні духом у відповідь тільки плачуть, коли розуміють, що їхньому страху прийшла межа

Ми сходимо вгору стертими сходами і в цьому більше любові, ніж у промовлених нами словах

Від нашого погляду ховається місто

Не вистачає тільки туману і птахів, що, певно, принишкли поміж гіллям

Що маємо робити із цією відповідальністю?

Гострою, ніби лезо

Важливою, мов молитва

Болю мій, болю, я стала тобі – колиска

Світе мій, світе, гублюсь я у морі сплеску надій та питань

Але дорога одна – з тобою

І щоби не сталось, ми сходимо разом вгору

* * *

Танцюючи на уламках дзеркал

Ти фактично не відчуваєш болю

Відчуваєш лише панічний страх -

Зупинитись доведеться зовсім скоро

Адже танець має і початок, і кінець

Маєш мізер часу, щоб розповісти історію

Що розкажуть твої очі? Що - долоні?

Я не знаю...

Кожен з нас несе свій хрест.

2016

ОН-6

Наше місто сад (Назва добірки)

***

Ми поналивали рік в цьому саду, повирощували міста;

не все закопане проросло – робота садівника складна:

він пише закон, що щеплення вб’є або навчить,

його Євангеліє – діалог

між тим, хто завжди помиляється і тим, хто про це мовчить.

Не дивися на сад в зимі, не дивися на сад, коли чорна земля,

але слухай, як бродять соки, як готується до тепла

насіння в темряві, дитинча-трава,

кротячі нори, бур’ян, пси незрячі й старі, поховані дідом,

навіть чорна смола проросте, побачиш, якщо даси назву тому літу,

коли всі віддали свій хліб, а вино знову стало водою,

коли хтось роздавав рушниці,

назвавши їх тілом своїм, а садівник озвався: «Йди за мною,

й не дивися на сад в зимі, не дивися на сад, коли чорна земля,

але слухай, як бродять соки, як готується до тепла

насіння в темряві, дитинча-трава.»

Танцюй! Танцюй!

Вона думала, її дискотеки лишилися в 70-х

Думала, крики, гарячки, пригоди – позаду і все

А тут кожен день просить до танцю

Бере

Хапає за руки

Вбирає в сукні

Крутить голову, крутить

Шепоче Танцюй! Танцюй!

Танцюй колискову для тої

Що виросте з цих дев’яностих

Як виростають з книжок

Чи зі светрів дитячих

Танцюй! Танцюй!

І хай буде тобі не лячно

Від нової музики

Та ядучого стробоскопу

І навіть як стомляться ноги

Танцюй під свій новий гімн

Під цю нову дудку

І навіть як прийде знемога

Візьми себе в теплі руки

Шумна твоя дорога

Забагато для танцю звуків

Але ти рухайся, але ти ру ... Читати далі »

2016

ОН-5

Дисперсія відвертості (Назва добірки)

***

Ми мовчали і ловили кайф

Просто від того, що ми мовчали.

І улюблене слово «нехай»

Тільки єднало два наші причали.

І всі улюблені наші пісні

Були б не такими від тонни печалі.

Навіть краплини дощу на вікні

Тихо дивились як ми мовчали.

І як би нам не хотілось сказати

Ми зупинялись вчасно.

Коли тільки-но починаєш літати

Найбільше боїшся впасти.

І погляди наші настілки болючі,

Що їм не суперник й  Горгона.

Ми ними вдивлялися дужче і дужче

У наші душевні крони.

Час, мов шалений, летить стрілою

І вже немає чого втрачати.

Ми ще зустрінемося з тобою

І будемо знову мовчати.

***

Час пік. Горять світлофори. Горять очі.

Плавлена гума вривається в течію крові.

Ти намагаєшся пояснити на нашій з тобою мові,

Що гратись в любов – це злочин.

Ти не хочеш бути дорослим, дитя!

Завжди задаєш питання не в тему.

Знаєш напам’ять одну теорему

І намагаєшся збудувати на ній життя.

Вона інакша. Недоступна. Нерозгадана.

І всі спроби підкорення ламаються усмішкою іронії.

Ти віддаєшся повністю. Ти в агонії.

І вже душа диха на ладан, чи ладаном.

Час пік. Горять світлофори. Горять очі.

Віддає димом свіжозаварена кава,

Та тільки не в зернах духмяних справа.

Ти не з тією проводив ночі.

2016

ОН-4

«оZero» (міські пейзажі) (Назва добірки)

ZERO

еритроцити трамваїв

пливуть металевими

артеріями міста

залізобетонні дерева

із гніздами повними

жовтих пташат

озеро закуте в бетон

оточене металопластиком

гріє в собі гумових каченят

озера майже не чути

серед гулу машин

серед балачок і розмов

озера майже не видно

у мареві й мряці

тумані й імлі

посеред цього дійства є я

скалічений словом

зцілений словом

маю руки але не маю очей

маю мозок але не маю серця

маю цемент але не маю води

шукаю озеро

знаходжу зеро

ІКАР

(глибинне)

розсоталася темрява старим светром

зачепленим за цвях сонця

із цих ниток зв’язано теплий

день

коми птахів кружляють

високо над містом

як над трупом

у руках червонощокої істоти

твердий олівець

олівець домальовує дзьоби птахам

гумка стирає

олівець домальовує лапи птахам

гумка стирає

олівець домальовує крила птахам

гумка стирає тіло

під малюнком підпис –

лише три слова

«Ікар ріка

глибина»

2016

ОН-3 

®МІСТА ВТРАЧЕНИХ ДУШ (Назва добірки)

©ЗЛАТОПОЛЬ

Жовтить ріпак.

З мого серпа

Під такт – ре-панк,

Підбитий важкістю долоні.

На місяці веселий конюх

Ізвечора ловив пісні:

Одні – залізні,

Инші – різні,

А ті – затягнуті у вузол.

І він, насупивши картуза,

По небу човен вів на ранок.

Чорниця свій невільний пряник

Сховала в золотій обгортці…

Ріпак жовтів пораннім сонцем,

І Златополь за златом поля –

Лелеча воля й неба колір…

©Я, ВОЛНОВАХА!

Мій Боже, прости:

Біоцентричні паспорти,

Психоделічні коти

Розбавляють кагором простір.

Незапрошені гості,

Божевільні зайди.

Хто ж винних знайде,

Коли за бабло все?

Коли западло все?..

Коли прокурор

За срібний фурор

І друга продасть –

Бо чортова масть!

А я – Волноваха!

На свічці комаха,

В автобусі їду.

Попереду літо,

Бо що припекло так?

І в сірі ворота,

І ангели поруч,

І тіло – покруч,

І залишки крику,

І кров велика,

І сироти-діти…

І серцю – щеміти

Бруньками-динамітом…

2016

ОН-2

Urbi et orbi (Назва добірки)

***

Місту співались пісні і складались оди,

Скільки містоспівців було й містопоетів,

Що нам співали й писали про вулиці і заводи,

Що малювали сотні міських портретів.

Місто і справді на велич і вічність варте,

Київ і Львів,святе Запоріжжя й Одеса,

Скільки їх є,буде й було на картах,

Містечок курортів,містечок постійних стресів.

Скільки було і буде – міська циклічність,

Невідворотність кінця властива всьому,

Їх неповторність,краса,мікроскопічність,

З часом лиш буде зиркати із альбому.

Справжня трагедія людства,життєва драма,

В нашому світі нажаль ніщо не вічне,

Мури,фортеці,палаци,бруківка,брами,

Нинішнім нам вже далеке та історичне.

Трапиться так,що й теперішнє буде дивом,

Й наші нащадки ходитимуть по руїнах,

Але матимуть змогу дивитися все наживо,

З фільмів із назвами «Давні міста України»

Urbi et orbi (місту і світові)

В руїнах,попелищах,у безоднях,

Були міста й згорьовані світи,

У кожного свої шляхи Господні,

Свій рай з янголами й чорти,

І кожен світ щезав і колосився,

Згорав в вогні і Феніксом злітав,

Не раз Земля в історії змінилась,

І голуб й ворон прилітав,

Птахи оті добра і злості,

Тотеми давнішніх племен,

Неправда й ... Читати далі »

2016

ОН-1

ДУША МІСТА (Назва добірки)

Медитація дощу

І знову плаче дощ, весняний як осінній,

Знаходять свій вогонь в калюжах ліхтарі.

Чи зламана печать сувою до спасіння?

Малюнки на вікні офірую журі.

То мокрі кольори заклякли у чеканні,

Співає менестрель під музику дощу,

О, скільки по воді відпущено літаній,

Почує той каштан, що запалив свічу.

Минає вже весна і відбігає травень,

А дощ усе шумить, не випустить, дарма,

І спогад пролетить як вишукана страва,

Лоскоче лише мить і от уже зима.

Свобода

Свобода кличе вільний вірш,

і їй не вкажуть рамки.

Цензура – німота,

живуть слова.

Свободу не спинити.

Фенікс. Зник.

Куди подіти попіл із грудей?

Чи знак таки?

Папери не горять,

коли живі писали їх.

Хто відбудує війн важкі сліди?

Збулось.

Чи може загуло кудись

де відгуку немає?

Свобода запалає небокраєм.

Ще запалає.

Переможцями Четвертого

Всеукраїнського конкурсу

урбаністичної поезії

«УРБА-Перехрестя-2015»

в основній номінації оголошені: 

Наталія Дьомова, за добірку поезій «Летючий Голландець» (Гран-Прі)

Анна Хромова, за добірку «Київ» (І місце)

Ольга Смольницька, за добірку «Приборкання пристрастей» (ІІІ місце) 

Людмила Дядченко, за добірку «Піщаний град світу цього» (ІІІ місце).

Дипломанти в основній номінації:

Тетяна Землякова, Поль Іщук (Кирило Поліщук) та Катерина Єгорушкіна.

У номінації «Кращий молодий автор» (до 25-и років), яку започатковано минулого рок ... Читати далі »

Переможці та дипломанти

П’ятого Всеукраїнського

конкурсу урбаністичної поезії

«УРБА-Перехрестя-2016»

Фінальний етап Всеукраїнського конкурсу урбаністичної поезії «УРБА-Перехрестя-2016» завершився наприкінці весни 2016 року нагородженням переможців і дипломантів, яке відбулося 31 травня 2016 року о 17-00 в Будинку письменників НСПУ (Київ, вул. Банкова, 2, 2-й пов., Зала секретаріату).

Лауреатами П’ятого Всеукраїнського конкурсу урбаністичної поезії «УРБА-Перехрестя-2015»

в ОСНОВНІЙ НОМІНАЦІЇ оголошені:

І місце – Ліана ДЗВІНКА (Київ) із добіркою поезій #Сезони_міжмість

ІІ місце - Олександр ШУМІЛІН (Луцьк—Київ) із добіркою поезій «-надцять»

ІІІ місце - Кирило ПОЛІЩУК (Кіровоград) із добіркою поезій «оZero» (міські пейзажі)

Перемогу в номінації «КРАЩИЙ МОЛОДИЙ АВТОР» здобули

(з однаковою кількістю балів від членів журі):

Дар’я ГАЛЬКО (Маріуполь) із добіркою поезій & ... Читати далі »

2016

КМА 9

Всі дороги впадають в моря (Назва добірки)

Голіаф

Юний цар Давид

впевнено крокує проспектом,

і не боїться порізати білі сту́пні

уламками руського міру.

Теплий південний вітер

огортає вологі кучері царя,

лишаючи непомітні сліди солі

та часточки морського піску.

Хоробрий воїне!

Мудрий переможцю!

Червоноокі міські голуби

співають Давиду хвалебні гімни

і проникливі оди греків Приазов’я

про свободу та хашламу.

Юний цар Давид

впевнено крокує проспектом Миру,

міцно стискаючи в лівій руці

бронзову голову вождя.

Березень

Як весело дихати після зими,

просто втрачати потрібні речі,

коли наплічник не тисне плечі

та порожні кишені повні людьми.

Бігти вперед за власною мапою,

тою, що пальцем малюєш у снах.

Знайти підлогу і втратити дах,

гроші лишити у склянці з-під напою.

Вперше ходити шляхами дитинства

під жовтими арками газових труб.

Їсти пломбір не втираючи губ,

слухати серце вечірнього міста.

2016

КМА 8

Ребра міста (Назва добірки)

***

дощем пахнуть руки твої і вилиці,

дощем пахнуть вулиці і провулки;

місто, де легко дихається,

закриває за собою

ліфтові стулки.

дощ по хребцях стікає у борозни,

ребра вростають у цеглу і стіни;

тіло і голос твої ніби й порізну,

а ніби й кричать, що вони ―

одне ціле.

дощ перетворює тіло на ринву,

холодом зваблює і прикликає;

дощ руку твою за рівну вважає тій,

що створила

його і камінь.

***

місто карбувало себе під час, вливалось в кімнату крізь жовті фіранки,

руки стискалися навколо поручнів у метро.

життя, ти казав на прощання, не форма існування матерії,

забудь цю дурню, життя ―

це тільки ланка,

яка з'єднує тебе і якісь не-твОї світи. 

на перонах і автостанціях зарослих полином,

давно вже не полених і кимось забутих,

слова твої розсипалися порохом

і з кожним порухом

ти стверджував силу,

яка не давала на півдорозі спіткнутись.

вокзали чекали на тебе ― коли ж ти прийдеш додому? ―

на приміських з'являвся ти мовчазний і сонний.

а потім в плацкарті скручувався, мов ембріон невагомий, і,

набивши від дороги оскому,

чекав на самозародження в ім'я південно-західної любові.

2016

КМА 7

Місто просто не знає, що не боїться… (Назва добірки)

***

Неможливо спізнитись, коли тебе не чекають.

Не можна стояти, коли спорожнів вокзал.

Останній вагон розчинивсь. Семафор самотньо моргає.

В кишенях твоїх завалявсь сонць розігрітий метал.

Твої крила забруднені вітром і вогкі від втрачених сліз.

А від неба тебе відділяє одна залізнична колія.

Дороги поверх спалахнули, згоріли, зітліли вщент.

Він не знає іще, що ця дівчина янгол.

І що янголи - не літають.

Він не знає чому, але він закохавсь в небеса.

В сині очі, що там - піднімаються над пероном.

Він не знає іще, що павук плете сіті навколо нього.

Він не знає, що має квиток на зворотній нічний експрес.

Дівчина-янгол в мовчанні іде до неба.

Він стискає в долоні цигарку і йде услід.

А квиток залишився зім’ятий. Під ногами пустого перону.

Семафор перемкнувсь. Він спізнився.

Усього лиш на мить.

***

Місто вночі прокидається від кошмару - 

Затуляє долонями вуха, скиглить і пробує утекти;

Залазить під ковдру, шукає ліхтарик і кличе.

Мамо!

Місто не хоче спати. Не хоче боятися самоти.

Місто вночі не засне, воно збирається у дорогу.

Просто шукає загадки. Відгадки там - це мости.

Місто не може спати. Воно їде кудись автостопом. 

Хоче до океану. Неба напитись.

Торкнутись води.

Місто минає море. Минає його мовчанням.

Конверти з листами шукають своїх адресат.

Серце збивається з ритму.

І тихо про щось говорить.

Місто кермо тримає. Палить дороги назад.

Легені втрачають повітря. До цілі - лише півкроку.

Місто малює небом ... Читати далі »

2016

КМА 6

Самота (Назва добірки)

Самота

Ти знову прийшла дуже вчасно,

У тебе шикарна хода.

Як завжди – яскрава й сучасна,

Як завжди – п’янка й молода.

В тобі я знаходжу розраду,

В тобі я свій біль утоплю.

Ти та, хто ніколи не зрадить,

Єдина, кого я люблю.

Для мене ти скарб незабутній,

Одна на весь світ, саме та.

З тобою і в свято, і в будні,

Навіки моя – самота.

Завжди зрозумієш мене ти,

До ранку ти мій протеже.

Для тебе складаю сонети,

За тебе здіймаю фужер.

Завжди зрозумієш мене ти,

До ранку ти мій протеже.

Не смій розставляти тенета,

Я й так в них потрапив уже.

Саме так

Все саме так, як має воно бути:

І дощ, і сонце; вітер, і мороз.

Буває, правда, не завжди маршрути

Такі, якими бачив їх прогноз.

Та що до того? Жити ж цікавіше

Коли не знаєш наперед подій.

Я згоден, перешкод в житті все більше,

Але ж ти хочеш щастя? Ну то дій.

Ми перед Богом рівні, друже, рівні,

І вчинкам нашим знайдеться ціна.

Наші шляхи не завжди будуть вірні,

Та в цьому, друже, кожного вина.

Ти пам’ятаєш, як були малими,

Та вірили у краще майбуття?

Хороші, злі – та різними були ми,

І трохи жаль, що я вже не дитя.  

2016

КМА 5

айдіа [ай дія] : я - дія & я дію (Назва добірки)

навіть_якщо

і якщо раптом тебе спонукають до дій чи ти стопоришся: як_діяти коли огортає спека до дій чи любов до площин або і те і те – водночас просто прийми і пам’ятай: якщо раптом тобі трапиться добрий незнайомець прийми і його

і якщо раптом викоріниться коріння із правил

і якщо раптом тебе накриють спальником чи накурять десь під бродами чи тобі зустрінеться людина шістнадцятирічного віку із растаманськими особливостями грибами на вікнах: намальованих флюорисцентом вирощених у львові під сонцем пекельно приємним в квартирі куди приходять по дзвінкам: телефонним і кажуть “будемо за двадцять хвилин” хоча це навіть не місто не кажучи вже про столицю чи рідний_дім: “роддом” – пологовий будинок де вирос і звідки по суті ти сам а також по суті всі ті що народився там уникаючи випадків рандомних пологів у машині чи в африці /африка – окрема тема квартирою зі сімома акваріумами різних риб: замашками на вирощування відпочинок та куріння всередині квартири під номером одинадцять що знаходиться на третьому поверсі

і якщо раптом тобі зустрінеться привид що був у непалі індії і крім того має ще сорок три позначки у загранпаспорті

і якщо раптом ви накуритесь так що матимеш сильне діюче враження відкриття а також раціональний аналіз протягом семи діб

і якщо раптом ти дізнаєшся що він тричі був у божевільні а також багато стопив під тріпом

і якщо раптом побачиш його фотографії що покаже тобі незнайомець де він ще з дредами

і якщо раптом він житиме по-суфійськи знатиме цигун перед зеркалом витягуючи ци працюючи із ци і звісно зможе тобі підняти тобі кундаліні так що по його словам ти матимеш багато всього прекрасного й мало того – зустріч із потойбіччям

і вранці матиме чайну церемонію пуе ... Читати далі »

2016

КМА 4

Добірка без назви

* * *

Щось кується, либонь, бо у грудях вистукує молотом,

і лунає дис-тоніка – в тебе ж є нота своя.

Серед холоду й темряви чистим виблискує золотом

твоє сплетене з сонячних променів світле ім'я.

А клавіри мовчать під твоїми замерзлими пальцями -

бо навіщо їм голос, коли є вітри і птахи?

Ти розрівнюєш тишу своїми зіницями-п'яльцями

й вишиваєш на ній надмузичні листи до глухих.

Про бурштин і не-кров, про бетонні ліси заспівай-но їм –

так, щоб сонячним пилом усе обпалилось нутро.

Синій потяг стає гарбузом. Відлетіти б негайно – і

тому, як пташки, ми сідаєм на гілку метро.

...засинаєш тихцем, не складаючи крил, мов підвішена,

полишаєш мої дистонійно-завмерлі серця.

А я й досі дивлюся у темряву, змішану з тишею,

й бачу там лише сонячні контури твого лиця.

* * *

Вперше і всоте: сухий гіркуватий рот,

надщерблене сонце, розтрощене скло на камені,

наляканий вітер. І як мені з цим боро-

тись, і що твоя дасть рука мені?

Приборкуєш небо, вичавлюєш воду з хмар,

а я задихаюся, подумки кличу лікаря.

Під серцем пожежа і горло моє – димар,

тільки от що і хто тебе з мене викурить?

Розхитаний міст, стара нежива ріка,

обвуглені клапті повітря. Ми тут, на Місяці.

Гаразд, я усе скажу. Тільки не дорікай

за те, що у грудях моїх безупинно біситься,

за те, що без тебе я дихаю через біль,

за те, що я мрію про кров і боюся вірності,

за те, що ховаю свій страх у тобі. В тобі

заховано все, що ніколи на світло не винести.

2016

КМА 3

пори року (Назва добірки)

весна

1.

Василю СИМОНЕНКУ

Я  люблю  тебе  просто  —  отак,  без  надії,  

  Без  тужливих  зітхань  і  без  клятвенних  слів.

                                Василь Симоненко

я й тепер це сказати не смію

як ночами любов’ю давився

і сьогодні слова поневолю

хай собі там тихесенько мруть

і тепер попрощаюся мовчки

на останнє метро іще встигну

хай живе собі і хай страждає

ще одна нещаслива любов

зима

1.

у місті N без змін

без назв без нас без рим

у місті N без снів

без слів без мрій без вір

у місті N зима

у місті перший сніг

2.

учора померла осінь

уранці знайшли її в ліжку

накриту білосніжним простирадлом

осліпнути можна

поставали над нею

ні схлипу ні сліз

невже не шкода

та вона ж сама не хотіла жити

відмучилась – кажуть

та дайте ж їй спокій

дайте і далі бачити сни

свої чорно-білі сни

3.

сніг

ліг

пече

а осінь

і досі

у мене

по венах

тече

2016

КМА 2

Ти в мені проросла (Назва добірки)

***

Цегла. Стіна відносин.

Із цегли.

Бездна. Життя приносить

І стелить.

Квіти. Вогонь і кров –

Мої ромашки.

Вітер. За день схолов.

Вдихати важко.

Ритми. Благальні ритми.

Моя надія.

Марю. Жовто-блакитне.

Душа німіє.

***

Бачила сльози неба?

Бачила його рани?

Вибір між тим, що треба,

Вибір між тим, що дано.

Руки піднявши вгору

В сонця життя забрати.

За умовами договору

Нас заселять у різні палати.

Ми з тобою звичайні,

Просто у них несправжність.

Чайки ванільно-чайні

Міряли моря давність.

Хвилі лоскочуть скелі,

Хвилі обличчя ріжуть.

Небо – безкрайність стелі

Стислістю очі ніжить.

Життя загадало ребус,

Ми робили його старанно.

Постав вибір між тим, що треба

І вибір між тим, що дано.

2016 

КМА 1

Добірка без назви

***

Феліта ля комедія!

Вітри сичали,

Обриваючи з дерев

Осінні маски, –

І справжні, сірі

Відкривалися обличчя…

 ***

Поміж двох жорен,

землею й небом,

кохання перли

та вуглини смутку

перетираються –

і все в один мішок,

щоб потім випікати

сірі будні…