2016

ОН-7

Танцюючи на уламках розбитих дзеркал (Назва добірки)

* * *

Коріння пронизує камінь

Сивого вечора сходимо вгору стертими сходами

Знаєш, що робить час із людиною

Знаєш, тому мовчиш

А мені так тихо у цьому всесвіті, що благати про спокій я вже більш не наважуся

Що я буду робити у надмірі цього гамору, якщо не відповім сміхом у відповідь на образу?

Плоди нашого гніву дозрівають на диво раптово

Навіть незчуєшся як у тобі вже роздмухано жар

Сильні духом у відповідь тільки плачуть, коли розуміють, що їхньому страху прийшла межа

Ми сходимо вгору стертими сходами і в цьому більше любові, ніж у промовлених нами словах

Від нашого погляду ховається місто

Не вистачає тільки туману і птахів, що, певно, принишкли поміж гіллям

Що маємо робити із цією відповідальністю?

Гострою, ніби лезо

Важливою, мов молитва

Болю мій, болю, я стала тобі – колиска

Світе мій, світе, гублюсь я у морі сплеску надій та питань

Але дорога одна – з тобою

І щоби не сталось, ми сходимо разом вгору

* * *

Танцюючи на уламках дзеркал

Ти фактично не відчуваєш болю

Відчуваєш лише панічний страх -

Зупинитись доведеться зовсім скоро

Адже танець має і початок, і кінець

Маєш мізер часу, щоб розповісти історію

Що розкажуть твої очі? Що - долоні?

Я не знаю...

Кожен з нас несе свій хрест.