2016

ОН-11

Віртуальне місто Фейсбук (Назва добірки)

#з_новим_роком_мавпи

Я завтра прийду — чепурити твою ялинку.

От тільки не треба про Фрейда. Ти вже дістав.

Ти б краще дістав там, на шафі — якщо не ліньки —

Коробку, де кульки вже рік як лежать без справ.

Якщо ж тобі ліньки — сама притягну прикраси.

Я ще не стара, отже, маю доволі сил.

І «Київенерго» дбайливо нам світло згасить,

І в стелю свічки спроектують півсотню кіл.

І раптом ти скажеш: «Давай буду просто другом.

Бо я в тридцять літ не здивую тебе нічим.»

Я тихо кивну. І до ранку, без слова й руху,

Дивитимемся, що дужче — вогонь чи дим.

І, щойно розвіється ніч, я нап'юся чаю,

Скажу тобі «чао» — і зникну з очей за мить.

Щасливого року. Ні, я бути в себе маю:

Ялинка моя не прикрашена ще стоїть...

#копіцентр

Вона стоїть переді мною, така вся кавомолочна,

готова ловити задиханий спів січневого вітру,

готова вмістити сонце... але це вже буде завтра,

і вже не в моїх руках... хоча... чим чорт не жартує...

Вона щойно зазнала найсильнішого опіку,

далі триватиме спокійне життя з максимумом сто градусів.

Тепер на ній випалено... ні, треба було б інакше.

А втім, у мене вже геть не лишилося грошей,

щоб виправити цю хибу.

Я милуюсь тобою,

наповнюючи до краю своєю уявою,

наливаю в тебе мрію-казку,

замовляю на многії, многії, многії...

Годі.

Ти житимеш у теплих долонях —

там, у країні вічного холоду,

а може, тебе заберуть до країни вічного кохання.

Дай-но ще раз на тебе гляну, бо завтра

ти зігріватимеш мого колишнього друга...

Який, попри все, живе вірою у прийдешнє щастя...

Ой,

ти куди, не тікай!

Чорт... не встигла...    

Ось, лежиш на кризі

черепками, притрушеними рожево-бурим снігом...

Як же я так... і хто мене смикнув ото —

коли на шляху ожеледиця!

Лежать черепки, прикрашені уламками чорних літер.

А могла б умістити сонце... і навіть завтра.

А могла б напоїти чаєм мого колишнього друга.

Що ж, буває й таке... а може,

за ніч воскреснеш?

Бо ж недарма на тобі з іншого боку

розкинув свої крила янгол?.