2016

КМА 4

Добірка без назви

* * *

Щось кується, либонь, бо у грудях вистукує молотом,

і лунає дис-тоніка – в тебе ж є нота своя.

Серед холоду й темряви чистим виблискує золотом

твоє сплетене з сонячних променів світле ім'я.

А клавіри мовчать під твоїми замерзлими пальцями -

бо навіщо їм голос, коли є вітри і птахи?

Ти розрівнюєш тишу своїми зіницями-п'яльцями

й вишиваєш на ній надмузичні листи до глухих.

Про бурштин і не-кров, про бетонні ліси заспівай-но їм –

так, щоб сонячним пилом усе обпалилось нутро.

Синій потяг стає гарбузом. Відлетіти б негайно – і

тому, як пташки, ми сідаєм на гілку метро.

...засинаєш тихцем, не складаючи крил, мов підвішена,

полишаєш мої дистонійно-завмерлі серця.

А я й досі дивлюся у темряву, змішану з тишею,

й бачу там лише сонячні контури твого лиця.

* * *

Вперше і всоте: сухий гіркуватий рот,

надщерблене сонце, розтрощене скло на камені,

наляканий вітер. І як мені з цим боро-

тись, і що твоя дасть рука мені?

Приборкуєш небо, вичавлюєш воду з хмар,

а я задихаюся, подумки кличу лікаря.

Під серцем пожежа і горло моє – димар,

тільки от що і хто тебе з мене викурить?

Розхитаний міст, стара нежива ріка,

обвуглені клапті повітря. Ми тут, на Місяці.

Гаразд, я усе скажу. Тільки не дорікай

за те, що у грудях моїх безупинно біситься,

за те, що без тебе я дихаю через біль,

за те, що я мрію про кров і боюся вірності,

за те, що ховаю свій страх у тобі. В тобі

заховано все, що ніколи на світло не винести.