Зриваю бруньки нерозквітлих усмішок
Броджу по весняним лісам самоти
Сідаю на камінь Твого всепрощення
Молитва поллється у сяйві роси

Тихо спиваю Грааль мрій небесних
Лечу у хвойно-солодкому напівсні
У небо. І вище. До тих, хто не з нами
До тих – хто до Тебе найближче живе

Я не скажу і півслова – низько вклонюся
Відчую їхню любов – світло прощення
І вниз полечу до свого казкового лісу
Там де заплющуєш очі – і бачиш світло…

Зриваю бруньки нерозквітлих усмішок
З облич незнайомців у переході
Містом блукаю – шукаю той камінь
Де пробачається все – тільки знайти б його …

* * *

коли в тобі трапляються дива
ти розкриваєш широко зіниці
і руки обійняти хочуть
весь світ… і більше…

коли в тобі позасинали
всі зайвості мирського дня
ти чуєш тихий шурхіт крил
і радість ллється з твого серця…

коли завмерти хочеться
і зупинити свій політ
хтось вереском лякає
світлу тишу…

тоді ти прокидаєшся в пітьмі
і ще не розумієш де ти й хто ти
і сонні руко-крила
ніяк не слухають тебе…

тоді береш тепленький згорток
неначе в маячні співа-гойдаєш
і молишся – аби не упустити
мале вовтузеня…

тоді ти раптом осягаєш
оце і є те справжнє диво
дароване тобі ні за що
і ти в подяці… плачеш…

Близько півночі

Носа – в пухнасту маківку
Огортаюсь квітчастою ніжністю
Позич мені трохи сонливості
І дитячої безтурботності

Клубочком – навколо сина
Захищу від млосності ночі
Зацілую закручені вії
І насуплені татові брови

У твоїй долоньці сховаюся
Від своєї неповноцінності
Від буденщини й денних образ
І засну – близько півночі…

Погляд

Очі в очі
І блакитно-кара усмішка
Завмирає все
І час спиняється
Не займай, не треба
Нехай бавиться
Смикає, куйовдить
Коси матері

Очі в очі
Так лукаво і допитливо
Визирає з-під волосся
І посопує
Наливне, червонощоке яблучко
Біля яблуньки
Все грається, і грається

Очі в очі
Так тремтливо-радісно
І боязко –
Два великі
Неосяжні Всесвіти
Закруглилися
І кліпають
Під віями…

Без сліз

Тьмяність ранку сховалась за віями
І тремтить солоною зіркою
Загадай бажання – падає!
Я спіймаю її мізинчиком…

Падіння вгору

Депресії сльозливі та химерні сни
Виписую рецепт сама для себе
Гаряча ванна і варення з полуниць
І може – трішечки любові надщесерця

В чеканні нових просвітлінь
Осяянь чи так званого – натхнення
Замолюю гріхи аби грішити знов
Позбутися мирського непідсилу

Глухоніма сновида позбавляє сну
І чай з варенням вже не допоможе
Пишу – пусте, повтор чужих думок
І почуття якісь мізерні…

Поставлю крапку, закінчу рядок
Зариюсь в ковдру і … Прощайте!
Мене немає. Я з’явлюсь тоді
Коли відважусь впасти, щоб піднятись…