* * *
Поетичним твоїм поглядом
Майже зруйнований мій світ
Нічого тобі не розповість,
Бо ти не слухатимеш.
Від асфальтної любові
у мене паморочиться голова.
А ти...
Про що ти думаєш?
Швидше б відповісти
за всі свої несвідомі вчинки
І мати знову вільний шлях,
Чистий папір, відкритий простір...
- як завгодно, аби швидше
Жити – будувати, а не думати - чому...
Твоя причинна наслідковість
Майже знищила мене як особистість,
Бо ти - не птах, а я – в польоті!!
Хіба ж так можна?!

Про містиків...
У містиків є власні сподівання,
Недобачання є, сумні вагання...
Вони розігрують у череві своєму
Поему світла й темряви.
Вечеря в них одна і та ж – кривава.

Тиша
Бракує слів – до глибини, щоб дотягнутися,
-Зігнутись, так… – у гнучкості спостерігати зміст.

Розплескати думки, скричатись – БОЖЕВІЛЛЯ,-
-знаючи, що справжності у хаосі немає… не варто…

Тиша – збереження буття і запорука розуміння,
Виклик байдужості, смиріння…
Невидима чи золота? – Проста!
Справжніша справжнього…не витерта сльоза

…бо хто не плаче, як її знайде?
І хто не молиться усім єством, наче востаннє,
Коли зустріне тишу…

* * *
Чи я забуду глузд і розпадусь...
Чи відбудую свій розібраний маєток...
А, може, я тебе забуду?..
Чи вип’ю мовчки каву
і страву приготую й пошкодую:
ти її не скуштував...
Мене за душу взяти і... не мати –
химерно-вишуканий жест!
Чи знала мить-тебе?
Можливо ти хотів-летів,
А я дрімала – так? чи навпаки:
в польоті – ніби.
Божа воля – зануритись у море,
смакуючи світанок, уздріти більше...

Найстрашніше...
...Найстрашніше – тобі не цікаво,
чи я дихаю, а чи ні...
Сиджу в куточку – розглядаю
своє життя з моменту „до ти”...
Ти.
Одягаєш мої думки з ніг до голови,
штовхаєш униз...
Весело здіймаєш вгору...
Гойдаєш у своїй колисці і
навіть не здогадуєшся про це.
Народив і залишив..... забув... –
ЗОЗУЛЯ !!!!

Про життя
Діти бавляться в траві....ходять босі.
На дорозі скло лежить, досить гостре.
Досі у моїй руці, занімілій – лезо...
Треба різати взуття!!!
Діти щирі босі.
Ніч у дорозі.
Йду на спалах твоєї зорі.
Від зими – до весни.
Від літа – у роси.
Де діти босі.
У траві.
І я серед них…
Світ принишк.
Слухає і сопе.
Ніч іде…

* * *
Маю справу до сім”ї, родини, родичів...
Давайте вибудуєм дім, наразі з овочів!!
У великій таці – вінігрет, – тепло і затишок
В фіранці кіт, весняний лід, в кутку – (розталий?) залишок.