Я іду по твердому асфальту
І, здається, ловлю собі ґав,
Чи на ноги якого базальту;
Чи на крилах іду, чи уплав.

А на небі – самі розмальовки!
І якраз маю пензлик в руці.
Але фарби пускають потьоки,
Тому краще візьму олівці.

Я востаннє давно малювала –
То був зошит чи цілий альбом,
До яких мені все було мало
То таланту, то творчих умов.

А тепер цілим небом глибоким
Розпростерся охайний мольберт,
І на ньому мої розмальовки,
Врослі в сонячно-плинний момент.

Я зеленим, рожевим і жовтим
Зафіксую картинку на мить,
Щоб яскраво і м’яко на дотик
Свою думку вписати в блакить.

Ніч і вона – у суконці білій з пацьорками
Дивиться з мосту старого у воду ставка.
Вітер волосся і поли їй з придихом цьомкає,
Ніч обіймає за плечі, гойдає містка.

Світ – чорно-білий: молочно виблискують лілії
З-поміж кружалець-листків, що вросли в береги.
Місяць зімлів у воді, лише зрідка домріює,
Як йому зорі і ніч в літній час дорогі.

Ніч і вона – задивляється в казку-дзеркалення:
Щедро розсипані зорі у чорній воді –
Місяцем хрещені, лілій свічками обрамлені –
Закарбувались красою в її самоті.

Ніч і вона – проникалась, закохана й вражена.
Вперся перилом їй в груди старенький місток.
Вітру всміхалась, а мріяла – про відображення,
Образ лишень – у воді ж-бо немає зірок.

Я схопила в повітрі вологім
Теплий вихор нічийних бажань.
Він смикнувся і ліг на долоні,
Як покірна вдомашнена лань.

Хто не втримав тебе, дикий вихре?
Хто хотів твоїх кручених мрій?
Безнадійно бажав і за вітром
Відпустив у нічний сніговій?..

Теплий вихре, ця зустріч знаменна,
Я-бо знаю, що думка – жива.
Спалах прагнень, лишайся у мене
І твори вже для мене дива.

Проливається смуток дощем
Із навислої сірої хмари,
Що здавила весь простір над нами
І під тиском височує щем.

Закрутився в клубки небосхил
І долоні сховав в рукавиці.
Він змокрів і замерз, гірко вицвів,
Але сонця собі не просив.

Замоталась у ковдру сиру
Пізня осінь, чекає на диво.
А життя їй говорить правдиво:
«Я зайду і тебе заберу».

Осінь сіра посвітліла,
Сонце вирвалось із хмар,
І пройшовся світом білим
Актуальний коментар:

«Брейкін-ньюз. Беззуба осінь
Відступила без боїв.
Вже весна на кожнім кроці!» -
Телевізор вправно плів.

«Несподівані новини, -
Здивувалася весна, -
В мене повно справ на зиму...
Ох ця тележовтизна...»

Потім вийшла з мікрофоном:
«Люди! Що за шум і гам?
Мій прихід – це брязкіт, гомін,
А не ваш телеекран!»

Клацнула зубами осінь:
«Вам невдячність – на біду...»
А зима в своєму блозі
Записала: «Що ж. Я йду».