Перехрестя

ПОРЯТУНОК

Від  узгір’я  тонкорукий  кущик  
обізвався  білотою.  
Ні  негода  впівночі  не  скрушить;  
чи  —  як  він,  до  дня  достою?  

Здіймуться  вали  пожеж  небесних,  
плотик  місяця  женучи.  
Враз:  галузками  душі  простертись,  
та  —  до  сонця  в  тихі  учні…  

та  від  нього  брати  на  обриві  
приступець  найнедорожчий  —  
тільки  й  місця:  молитвам!  добрівши  
з  вихору  —  в  старій  сорочці.  

Часом  душу  втишити  зболілу  
просфоркою  сяйва  в  морі,  
та  щодня  читати  з  небосхилу  
вголос  тропарі  соборні.