Перехрестя

Щойно (26 червня з 14-30 до 17-30) у каварні «Пузата хата», що в Пасажі, неподалік від метро «Хрещатик», відбулися імпровізовані «Перехресні читання» літоб’єднання імені Василя Симоненка (Черкаси) та літстудії «Перехрестя» (Київ).

Зустріч відбулася у форматі 5х4: п’ятеро «симоненківців» (Оксана Галаєва,  Анатолій Автономович Антонець, Оксана Ланська, Марина Тригубенко, Ярослава Алтабаєва) і четверо «перехресників» (Вікторія Осташ, Валентина Захабура, Наташа Гончарова, Антоніна Спірідончева).

Черкащани прибули бо столиці, аби поблукати «Країною мрій», придбати нові книжки, побачити улюблених письменників, що мали виступати перед глядачами «Літературної сцени». Учасники «Перехрестя» теж мали виступати нині на «Країні мрій», у програмі літературних імпровізацій від «Sevama», але, на жаль, через негоду, що триває другу добу поспіль, літзаходи «згорнули». Тож замість стрітися двома літугрупованнями десь на травичці поблизу якоїсь із численних сцен на Співочому полі, довелося «заховатися» під каварняним дахом. З одного боку, воно і добре, бо сухо і затишно, а ще й можна чогось перехопити смачненького і зігрітися чаєм-кавою. З іншого, може, і не дуже, бо голосно грала «чужорідна» музика, та ще й за сусідніми столиками відвідувачі гомоніли щораз голосніше і голосніше, немов змовилися завадити нашій історичній «здибанці». Звісно, ніщо з перераховано таки не завадило нам активно і плідно поспілкуватися.

А. Антонець загадував віршовані загадки (особливо мені запало в душу про «білі вуса», себто про хлопчика, що пив молоко), читав скоромовки, кілька ліричних поезій про розлуку і втрату коханої людини.

В. Захабура поділилася ліро-філософськими поезіями останнього року (занотовані у «рудому» записнику), як завше, синкретичними, із елементами філософії, чуттєвого осягнення світу і яскравими побутовими деталями.

Я. Алтабаєва прочитала кілька дотепних дитячих віршиків, перший із яких завершувався докором котику, що «не витер вуса» (знов про вуса, якась у мене пам’ять нині вибіркова?!).

М. Тригубенко прочитала кілька тонких асоціативних віршів, що виструнчилися в єдиний цикл.

Н. Гончарова виявила себе як поет-мариніст і озвучила декілька гармонійних терпко-солоних фантазій, із образів, омріяних, мабуть, ще минулого літа.

О. Ланська пригадала власні ліричні твори, надруковані у двох колективних збірниках літоб’єднанців «Незабаром» і «Спалах».

А. Спірідончева поділилася імпресо-враженнями від міста і особливостей «чоловічого характеру», приправленими гострим гумором і насиченими різноплановими образами.

О. Галаєва прочитала римовані поезії і верлібри із власної збірки «Ієрогліфи тиші», образні, глибоко споглядальні, багаті на підтексти.   

В. Осташ прочитала кілька поезій останніх років, а також один «свіжий», щойно дописаний інтро-вірш просто із «мобільного».

У процесі і після читання – жваве обговорення творів і поточного літпроцесу, а також обмін інформацією про минулі і майбутні літературно-музичні заходи; наприкінці – традиційні колективні фото-спалахи, аби зафіксувати «біжучу» мить, обопільні подяки і побажання щасливої дороги нашим щирим і щедрим на тепло і поетичні здобутки гостям, із якими ми обов’язково зустрінемося ще, у наступному літстудійному сезоні, адже вже запрошені до Черкас у вересні-жовтні

Складно передати словами, як багато дають подібні творчі зустрічі, скільки, на перший погляд, дрібних і незначущих вражень-споминів кожен із нас принесе додому, у свою творчу лабораторію – аби потім на самоті уважно роздивлятися і обережно перекладати в уяві, аналізуючи, переформатовуючи, засвоюючи чи то відкидаючи.