2016

ОН-3 

®МІСТА ВТРАЧЕНИХ ДУШ (Назва добірки)

©ЗЛАТОПОЛЬ

Жовтить ріпак.

З мого серпа

Під такт – ре-панк,

Підбитий важкістю долоні.

На місяці веселий конюх

Ізвечора ловив пісні:

Одні – залізні,

Инші – різні,

А ті – затягнуті у вузол.

І він, насупивши картуза,

По небу човен вів на ранок.

Чорниця свій невільний пряник

Сховала в золотій обгортці…

Ріпак жовтів пораннім сонцем,

І Златополь за златом поля –

Лелеча воля й неба колір…

©Я, ВОЛНОВАХА!

Мій Боже, прости:

Біоцентричні паспорти,

Психоделічні коти

Розбавляють кагором простір.

Незапрошені гості,

Божевільні зайди.

Хто ж винних знайде,

Коли за бабло все?

Коли западло все?..

Коли прокурор

За срібний фурор

І друга продасть –

Бо чортова масть!

А я – Волноваха!

На свічці комаха,

В автобусі їду.

Попереду літо,

Бо що припекло так?

І в сірі ворота,

І ангели поруч,

І тіло – покруч,

І залишки крику,

І кров велика,

І сироти-діти…

І серцю – щеміти

Бруньками-динамітом…

2016

ОН-2

Urbi et orbi (Назва добірки)

***

Місту співались пісні і складались оди,

Скільки містоспівців було й містопоетів,

Що нам співали й писали про вулиці і заводи,

Що малювали сотні міських портретів.

Місто і справді на велич і вічність варте,

Київ і Львів,святе Запоріжжя й Одеса,

Скільки їх є,буде й було на картах,

Містечок курортів,містечок постійних стресів.

Скільки було і буде – міська циклічність,

Невідворотність кінця властива всьому,

Їх неповторність,краса,мікроскопічність,

З часом лиш буде зиркати із альбому.

Справжня трагедія людства,життєва драма,

В нашому світі нажаль ніщо не вічне,

Мури,фортеці,палаци,бруківка,брами,

Нинішнім нам вже далеке та історичне.

Трапиться так,що й теперішнє буде дивом,

Й наші нащадки ходитимуть по руїнах,

Але матимуть змогу дивитися все наживо,

З фільмів із назвами «Давні міста України»

Urbi et orbi (місту і світові)

В руїнах,попелищах,у безоднях,

Були міста й згорьовані світи,

У кожного свої шляхи Господні,

Свій рай з янголами й чорти,

І кожен світ щезав і колосився,

Згорав в вогні і Феніксом злітав,

Не раз Земля в історії змінилась,

І голуб й ворон прилітав,

Птахи оті добра і злості,

Тотеми давнішніх племен,

Неправда й ... Читати далі »

2016

ОН-1

ДУША МІСТА (Назва добірки)

Медитація дощу

І знову плаче дощ, весняний як осінній,

Знаходять свій вогонь в калюжах ліхтарі.

Чи зламана печать сувою до спасіння?

Малюнки на вікні офірую журі.

То мокрі кольори заклякли у чеканні,

Співає менестрель під музику дощу,

О, скільки по воді відпущено літаній,

Почує той каштан, що запалив свічу.

Минає вже весна і відбігає травень,

А дощ усе шумить, не випустить, дарма,

І спогад пролетить як вишукана страва,

Лоскоче лише мить і от уже зима.

Свобода

Свобода кличе вільний вірш,

і їй не вкажуть рамки.

Цензура – німота,

живуть слова.

Свободу не спинити.

Фенікс. Зник.

Куди подіти попіл із грудей?

Чи знак таки?

Папери не горять,

коли живі писали їх.

Хто відбудує війн важкі сліди?

Збулось.

Чи може загуло кудись

де відгуку немає?

Свобода запалає небокраєм.

Ще запалає.

2016

КМА 9

Всі дороги впадають в моря (Назва добірки)

Голіаф

Юний цар Давид

впевнено крокує проспектом,

і не боїться порізати білі сту́пні

уламками руського міру.

Теплий південний вітер

огортає вологі кучері царя,

лишаючи непомітні сліди солі

та часточки морського піску.

Хоробрий воїне!

Мудрий переможцю!

Червоноокі міські голуби

співають Давиду хвалебні гімни

і проникливі оди греків Приазов’я

про свободу та хашламу.

Юний цар Давид

впевнено крокує проспектом Миру,

міцно стискаючи в лівій руці

бронзову голову вождя.

Березень

Як весело дихати після зими,

просто втрачати потрібні речі,

коли наплічник не тисне плечі

та порожні кишені повні людьми.

Бігти вперед за власною мапою,

тою, що пальцем малюєш у снах.

Знайти підлогу і втратити дах,

гроші лишити у склянці з-під напою.

Вперше ходити шляхами дитинства

під жовтими арками газових труб.

Їсти пломбір не втираючи губ,

слухати серце вечірнього міста.

2016

КМА 8

Ребра міста (Назва добірки)

***

дощем пахнуть руки твої і вилиці,

дощем пахнуть вулиці і провулки;

місто, де легко дихається,

закриває за собою

ліфтові стулки.

дощ по хребцях стікає у борозни,

ребра вростають у цеглу і стіни;

тіло і голос твої ніби й порізну,

а ніби й кричать, що вони ―

одне ціле.

дощ перетворює тіло на ринву,

холодом зваблює і прикликає;

дощ руку твою за рівну вважає тій,

що створила

його і камінь.

***

місто карбувало себе під час, вливалось в кімнату крізь жовті фіранки,

руки стискалися навколо поручнів у метро.

життя, ти казав на прощання, не форма існування матерії,

забудь цю дурню, життя ―

це тільки ланка,

яка з'єднує тебе і якісь не-твОї світи. 

на перонах і автостанціях зарослих полином,

давно вже не полених і кимось забутих,

слова твої розсипалися порохом

і з кожним порухом

ти стверджував силу,

яка не давала на півдорозі спіткнутись.

вокзали чекали на тебе ― коли ж ти прийдеш додому? ―

на приміських з'являвся ти мовчазний і сонний.

а потім в плацкарті скручувався, мов ембріон невагомий, і,

набивши від дороги оскому,

чекав на самозародження в ім'я південно-західної любові.

2016

КМА 7

Місто просто не знає, що не боїться… (Назва добірки)

***

Неможливо спізнитись, коли тебе не чекають.

Не можна стояти, коли спорожнів вокзал.

Останній вагон розчинивсь. Семафор самотньо моргає.

В кишенях твоїх завалявсь сонць розігрітий метал.

Твої крила забруднені вітром і вогкі від втрачених сліз.

А від неба тебе відділяє одна залізнична колія.

Дороги поверх спалахнули, згоріли, зітліли вщент.

Він не знає іще, що ця дівчина янгол.

І що янголи - не літають.

Він не знає чому, але він закохавсь в небеса.

В сині очі, що там - піднімаються над пероном.

Він не знає іще, що павук плете сіті навколо нього.

Він не знає, що має квиток на зворотній нічний експрес.

Дівчина-янгол в мовчанні іде до неба.

Він стискає в долоні цигарку і йде услід.

А квиток залишився зім’ятий. Під ногами пустого перону.

Семафор перемкнувсь. Він спізнився.

Усього лиш на мить.

***

Місто вночі прокидається від кошмару - 

Затуляє долонями вуха, скиглить і пробує утекти;

Залазить під ковдру, шукає ліхтарик і кличе.

Мамо!

Місто не хоче спати. Не хоче боятися самоти.

Місто вночі не засне, воно збирається у дорогу.

Просто шукає загадки. Відгадки там - це мости.

Місто не може спати. Воно їде кудись автостопом. 

Хоче до океану. Неба напитись.

Торкнутись води.

Місто минає море. Минає його мовчанням.

Конверти з листами шукають своїх адресат.

Серце збивається з ритму.

І тихо про щось говорить.

Місто кермо тримає. Палить дороги назад.

Легені втрачають повітря. До цілі - лише півкроку.

Місто малює небом ... Читати далі »

2016

КМА 6

Самота (Назва добірки)

Самота

Ти знову прийшла дуже вчасно,

У тебе шикарна хода.

Як завжди – яскрава й сучасна,

Як завжди – п’янка й молода.

В тобі я знаходжу розраду,

В тобі я свій біль утоплю.

Ти та, хто ніколи не зрадить,

Єдина, кого я люблю.

Для мене ти скарб незабутній,

Одна на весь світ, саме та.

З тобою і в свято, і в будні,

Навіки моя – самота.

Завжди зрозумієш мене ти,

До ранку ти мій протеже.

Для тебе складаю сонети,

За тебе здіймаю фужер.

Завжди зрозумієш мене ти,

До ранку ти мій протеже.

Не смій розставляти тенета,

Я й так в них потрапив уже.

Саме так

Все саме так, як має воно бути:

І дощ, і сонце; вітер, і мороз.

Буває, правда, не завжди маршрути

Такі, якими бачив їх прогноз.

Та що до того? Жити ж цікавіше

Коли не знаєш наперед подій.

Я згоден, перешкод в житті все більше,

Але ж ти хочеш щастя? Ну то дій.

Ми перед Богом рівні, друже, рівні,

І вчинкам нашим знайдеться ціна.

Наші шляхи не завжди будуть вірні,

Та в цьому, друже, кожного вина.

Ти пам’ятаєш, як були малими,

Та вірили у краще майбуття?

Хороші, злі – та різними були ми,

І трохи жаль, що я вже не дитя.  

2016

КМА 5

айдіа [ай дія] : я - дія & я дію (Назва добірки)

навіть_якщо

і якщо раптом тебе спонукають до дій чи ти стопоришся: як_діяти коли огортає спека до дій чи любов до площин або і те і те – водночас просто прийми і пам’ятай: якщо раптом тобі трапиться добрий незнайомець прийми і його

і якщо раптом викоріниться коріння із правил

і якщо раптом тебе накриють спальником чи накурять десь під бродами чи тобі зустрінеться людина шістнадцятирічного віку із растаманськими особливостями грибами на вікнах: намальованих флюорисцентом вирощених у львові під сонцем пекельно приємним в квартирі куди приходять по дзвінкам: телефонним і кажуть “будемо за двадцять хвилин” хоча це навіть не місто не кажучи вже про столицю чи рідний_дім: “роддом” – пологовий будинок де вирос і звідки по суті ти сам а також по суті всі ті що народився там уникаючи випадків рандомних пологів у машині чи в африці /африка – окрема тема квартирою зі сімома акваріумами різних риб: замашками на вирощування відпочинок та куріння всередині квартири під номером одинадцять що знаходиться на третьому поверсі

і якщо раптом тобі зустрінеться привид що був у непалі індії і крім того має ще сорок три позначки у загранпаспорті

і якщо раптом ви накуритесь так що матимеш сильне діюче враження відкриття а також раціональний аналіз протягом семи діб

і якщо раптом ти дізнаєшся що він тричі був у божевільні а також багато стопив під тріпом

і якщо раптом побачиш його фотографії що покаже тобі незнайомець де він ще з дредами

і якщо раптом він житиме по-суфійськи знатиме цигун перед зеркалом витягуючи ци працюючи із ци і звісно зможе тобі підняти тобі кундаліні так що по його словам ти матимеш багато всього прекрасного й мало того – зустріч із потойбіччям

і вранці матиме чайну церемонію пуе ... Читати далі »

2016

КМА 4

Добірка без назви

* * *

Щось кується, либонь, бо у грудях вистукує молотом,

і лунає дис-тоніка – в тебе ж є нота своя.

Серед холоду й темряви чистим виблискує золотом

твоє сплетене з сонячних променів світле ім'я.

А клавіри мовчать під твоїми замерзлими пальцями -

бо навіщо їм голос, коли є вітри і птахи?

Ти розрівнюєш тишу своїми зіницями-п'яльцями

й вишиваєш на ній надмузичні листи до глухих.

Про бурштин і не-кров, про бетонні ліси заспівай-но їм –

так, щоб сонячним пилом усе обпалилось нутро.

Синій потяг стає гарбузом. Відлетіти б негайно – і

тому, як пташки, ми сідаєм на гілку метро.

...засинаєш тихцем, не складаючи крил, мов підвішена,

полишаєш мої дистонійно-завмерлі серця.

А я й досі дивлюся у темряву, змішану з тишею,

й бачу там лише сонячні контури твого лиця.

* * *

Вперше і всоте: сухий гіркуватий рот,

надщерблене сонце, розтрощене скло на камені,

наляканий вітер. І як мені з цим боро-

тись, і що твоя дасть рука мені?

Приборкуєш небо, вичавлюєш воду з хмар,

а я задихаюся, подумки кличу лікаря.

Під серцем пожежа і горло моє – димар,

тільки от що і хто тебе з мене викурить?

Розхитаний міст, стара нежива ріка,

обвуглені клапті повітря. Ми тут, на Місяці.

Гаразд, я усе скажу. Тільки не дорікай

за те, що у грудях моїх безупинно біситься,

за те, що без тебе я дихаю через біль,

за те, що я мрію про кров і боюся вірності,

за те, що ховаю свій страх у тобі. В тобі

заховано все, що ніколи на світло не винести.

2016

КМА 3

пори року (Назва добірки)

весна

1.

Василю СИМОНЕНКУ

Я  люблю  тебе  просто  —  отак,  без  надії,  

  Без  тужливих  зітхань  і  без  клятвенних  слів.

                                Василь Симоненко

я й тепер це сказати не смію

як ночами любов’ю давився

і сьогодні слова поневолю

хай собі там тихесенько мруть

і тепер попрощаюся мовчки

на останнє метро іще встигну

хай живе собі і хай страждає

ще одна нещаслива любов

зима

1.

у місті N без змін

без назв без нас без рим

у місті N без снів

без слів без мрій без вір

у місті N зима

у місті перший сніг

2.

учора померла осінь

уранці знайшли її в ліжку

накриту білосніжним простирадлом

осліпнути можна

поставали над нею

ні схлипу ні сліз

невже не шкода

та вона ж сама не хотіла жити

відмучилась – кажуть

та дайте ж їй спокій

дайте і далі бачити сни

свої чорно-білі сни

3.

сніг

ліг

пече

а осінь

і досі

у мене

по венах

тече