Колючим дротом

Скручено життя.

Так зимно.

Зле.

Але...

У маках віри

Згоряє білий стяг

Твого серцебиття.

Волошка неба

Розквіта

В його житах.

* * *

У сутінках морського пляжу

Під ледве чутний шепіт хвиль

Я стомлені думки розважу:

Полину десь за сотні миль

Від берега – усі тривоги

В пустелі моря гублять слід...

Лиш хвиль смарагдові дороги

Ведуть до берега і від.

* * *

День від дня

Відділяю комою,

Крапки не ставлю. Ні.

Знаком питання

Дні переповнені –

Радісні і сумні.

День від дня

Відділяю комою,

Іноді ставлю тире –

Або три крапки

Падають втомою:

Доля на кпини бере.

День від дня

Відділяю комою,

Крапка-приблуда колись

Тінню впаде

Нерухомою

Й тихо підніметься ввись.

* * *

Врунить травневий шал у серці,

Фонтанно грають кольори...

Далекий вересню, не сердься,

Без мене золотом гори.

Мій світ – з весняного сувою,

Тож воду ти не каламуть.

Місток не з'єднує з тобою

Мого життя сучасну суть.

* * *

Заплакані очі

У дня і у ночі

Висушує вітер крильми...

Осінні тумани

Ведуть каравани

До митних кордонів зими.

* * *

Тужить скрипка розлуки часто,

Та між нами – кохання міст.

Усміхнися букетом рясту,

Аби вітер твій подих приніс.

На безлюдний мій берег скелястий

Поверни той зелений гай,

Де так ніжно лунало "здрастуй”,

Що в кущі заховалось "прощай”.

Усміхайся черемховим цвітом,

Задурманюй мій розум ним.

Чароока моя Афродіто,

Моя панно з ім'ям весняним –

Майя.

* * *

Із вод земних зринає сонце,

Щоб поплисти по водах неба.

Ранок.

* * *

Так довго

Не було дощу...

Тінь дуба

Потягнулася до річки.

* * *

Якщо з кожною проблемою

боротися вогнем,

Світ укриє

Одна загальна пожежа.