О. Кришталева, Львів

Гліцеринова пані

новела, тонко намащена на руки 307

– А тепер скидай мешти і ставай у ту високу миску. Будеш моєю квіткою. Бо я тебе нині (зірвав, купив, випестив, знайшов, відкрив, приручив)… – щойно хихикали перед вхідними дверима. Тихенько так хихикали, аби не розполохати сонних сусідів. Довго не могли відчинити вхідних дверей, і від того ще більше пирскали зі сміху…

– Нині ти залишишся у моєму домі і будеш квіткою, – вона покірно лізла у миску, підтримувалась за його рамено. Вода була тепла, а руки її пахли гліцериновим кремом.

Обоє – вдягнені у щось театрально-ретроспективне. Хтось би побачив, то сказав би, що в кіно знімались. Так тепер не вдягаються. Обоє – у капелюхах. Мережива, напрасовані ковнірчики… У нього – справжня квітка в петлиці. (А там, надворі – різна осінь, дивна осінь. Такої ще ніхто не бачив). А в неї в руки пахнуть гліцериновим кремом. Він цілує їй руки…

26 серпня 2008 р. Б., Львів

…він цілує їй руки, а тоді всідається на стілець (або кухонний табурет) навпроти. І тільки тепер вона помічає, що замість фасонних штанів на ньому джинси…

– Оп-ля! Король у джинсах! – сміється вона так, що вода з миски хлюпає на підлогу, а її саму ніби лоскоче невидима сила.

– Дарма, що король у джинсах! Важливо, що корона – не з фольги! – театрально виголошує він і витягає… Ні, не витягає, бо вдягнений не у свій звичний піджак. Безпорадно плескає себе по боках, звично намацує кишені, а тоді з усіх сил, щоб не вставати, тягнеться зі стільця (кухонного табурета) до піджака, який висить по праву руку. Витягає звідти пачку свого улюбленого «Harvest»-у Sweet Cherry, пробігає очима застережливий рядочок: «Куріння призводить до… та…» і вправними рухами виймає тонку коричневу цигарку.

– М-м-м, – король курить «Harvest», Sweet Cherry?! – не так питає, як констатує вона. Адже цей аромат вона впізнає із заплющеними очима. І справді заплющує очі, аби окрім своїх мокрих ніг і затяжної цигарки короля більше нічого не відволікало… А тоді, змінивши тональність, – я трішки сяду, а ти увімкни De-Phazz…

Вона так і не знає, що робиться довкола, бо сидить із заплющеними очима, і ногами бовтає вже літеплу воду. У воді плавають пелюстки рожевої троянди. І горіхова осінь стає свитою «джинсового» короля.  А вона вже не сміється, бо звучить третя пісня з альбому «Godsdog»… Король докурює свою вишневу цигарку. Чудово…

29 серпня 2008 р. Б., Львів

– Що в тебе цікавого? – раптово розплющує очі гліцеринова пані й тягнеться до полички над своєю головою. Капелюх легко падає коло миски з водою.

– Тобі сподобається… – адже ось перед тобою людина без минулого. Тільки те, що зараз. Тільки те, що завтра. Вчорашнього для тебе не було. І я його також забув…

– …без минулого?! А це хто фоткав? Класно… А я тільки вмію кліп-арти з одного сайту скачувати. Здається, www.photosight.ru. Пробував? А-га… ти ж у нас людина без минулого. Завтра спробуй. Вода вистигла трішки. Принеси мені чаю.

– Рушник у тебе за спиною, – встає і легко завертає у кухню. Звідти вже свистить чайник.

– Здається, мені варто трішки схуднути, правда? – на півтона голосніше говорить гліцеринова пані, аби він почув і щось відповів.

– Не люблю сухоребрих. Пампушки – апетитніші. Недарма кажуть, що половина чоловіків відверто люблять повненьких, а інша половина про це не здогадуються…

Здається, вона задоволено усміхнулась і стала на килимок мокрими ногами. Почалапала в кухню. Горнятко з кольоровими «півниками» вже чаклувало над чаєм… М-м-м-м…

– Вчора я остаточно розпрощалася із капризними торгашами… – це була трохи не в тому напрямку тема розмови, бо чай враз притих, і король потягнувся по другу цигарку. Що ж… мокрі ноги… апчхи… Сусіди дуже галасливі. Або стіни тонкі. Повикидати б геть усі телевізори, десь за місто повивозити. Що б робили люди, коли б однієї ночі зникли всі-превсі телевізори? Був би привід для паніки і розпачу.

5 вересня 2008 р. Б., Львів

Король сідає за стіл. Вона переминається з ноги на ногу. Каже, що має одну таку колежанку, яка би всім щипала брови, бо загусті. Навіть їй, уявляєш? Ні, він тільки поблажливо підсміхається і дістає з шухлядки акуратну пачинку, на якій червони написано «Клюква в цукровій пудрі».

– Що це? – її рука тягнеться до білих засніжених горошків, а коли найбільший тане на язику, розуміє, чому їхня вечеря починається саме з цього делікатесу… гм… десерту… гм… шарму. Так, шарму.

Останнє, що фіксується на сітківці його ока – тендітна рука гліцеринової пані, спокусливо покладена поверх блакитного оксамитового коцика. Потім світло гасне, і він, цілуючи долоню, на всі груди вдихає аромат гліцеринового крему для рук.

18 вересня 2008 р. Б., Львів