Категорії розділу

ІСТОРІЯ ТА ЗДОБУТКИ ЛІТСТУДІЇ [6]
Творчі здобутки студійців [8]
Колективні акції "перехрестян" [20]
зініційовані "Перехрестям" заходи
ФІЛІЯ "Перехрестя" [13]
зустрічі в бібліотеці №9
Доброчинні проекти [7]
з ініціативи та за участі "Перехрестя"
"Перехрестя" на гостині [12]
виступи на позастудійних заходах
"Свіжачок" [15]
нові автори та матеріали на сайті
Позастудійний літпроцес [11]
анонси і короткі відгуки
Конкурси, фестивалі... [24]
ОСП [8]
Оперативна Стрічка Поезії
Візуальні мистецтва [2]
Застигла музика, чи мовчазна поезія
ГОСТІ ЛІТСТУДІЇ [2]
Твори і розмисли наших друзів і гостей - віртуальних чи тих, хто побував на наших зустрічах "у реалі"
ОСТАШКИ [2]
РОЗМИСЛИ ТА АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ ВІД КЕРІВНИКА ЛІТСТУДІЇ - ВІКТОРІЇ ОСТАШ

Форма входу

Кошик

Ваш кошик порожній

Пошук

Календар

«  Березень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Наше опитування

Що означає для Вас літстудія "ПЕРЕХРЕСТЯ"
1. коло друзів та однодумців
2. засіб демонстрації своїх можливостей і свого хисту
3. місце живого спілкування
4. не замислююсь над цим
5. майданчик для старту в літературі
6. місце де можна дізнатися про щось нове
7. можливість обміну енергією
8. інше (вказати що саме)
9. місце розваг і відпочинку
Всього відповідей: 27

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Четвер, 27.07.2017, 02:33
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Перехрестя

Головна » 2014 » Березень » 1 » Вікторія Осташ: Слово: До Міжнародного дня письменника
13:42
Вікторія Осташ: Слово: До Міжнародного дня письменника


Дорогі друзі й колеги!

Хотілося і цьогоріч просто привітати нас усіх із Міжнародним днем письменника... Але вирішила не поспішати і радше звернутися з цими рядками, можливо, суперечливими, але, зізнаюся, чесними і виваженими.

Називаючи себе письменником, кожна людина розуміє свій авторський статус по-своєму. Хтось пишається цим «високим званням», зараховуючи себе тим самим до творчої інтелігенції, культурної (мистецької etc.) еліти нації (світової спільноти). Хтось лише прикривається статусом «письменника» як своєрідним ярликом, маючи ілюзію автоматичної поваги до себе з боку громади. Хтось узагалі не замислюється на цим... Як то кажуть, кожному своє... suum cuique...

Останніми часами дуже часто говорилося про десакралізацію письменницької праці, профанацію письменництва як цеху, втрату поваги до письменника як творчої особистості... Багато хто закидав письменникам самозамилування і самозвеличення на тлі страждань і сумнівів сучасної людини, втрату відповідальності та інтересу до потреб знедолених і принижених, нездатність адекватно відповідати на запити суспільства...

Сьогодні як ніколи відчуваю справедливість подібних закидів. Іноді стає навіть соромно називатися «письменником». І справа навіть не у відірваності багатьох авторів (у своїх мистецьких замилуваннях) від дійсності, не в аполітичності... Здається, переважна більшість письменників України нині навпаки демонструє повну «включеність» у складні суспільно-політичні (громадсько-політичні) і національно-культурні процеси. Іноді навіть занадто, так що хочеться закричати: «Досить! Годі!..», затулити вуха і заплющити очі (ні, навіть міцно закрити їх руками), утекти до якоїсь пустелі і мовчати-мовчати-мовчати...

А чомусь не «мовчиться»!

Важко мовчати, коли читаєш деякі пости і репости, коменти і листи «в приват» багатьох наших поважаних письменників, от хоча б у просторі ФБ. Важко мовчати, коли при тобі, а то й просто на твоїй сторінці називають своїх ідеологічних опонентів біомасою, покидьками, бидлом, а то і відверто бажають смерті, проклинають, принижують. Тривалий час, упродовж кількох місяців як «досить активний завсюдник інтернет-простору» я спостерігала за цими ганебними процесами. Спочатку поривалася гостро і дошкульно парувати, втручалася в суперчки, але то було недовго, і, як ви самі розумієте, безуспішно. Потім просто «моніторила» і намагась зрозуміти, чи є якась межа отій ненависті, отому ворогуваннню... Мабуть, межі на той час не було... Я припинила коментування і намагання довести свою правоту, обстояти власну позицію і навіть помирити опонентів... Припинила, бо ціна була надто висока: моральне, психічне і духовне здоровя учасників суперечок (з обох боків). Припинила, бо переконалася, що на піку пристрастей і шалу жодна (можливо, за рідкісними винятками) людина не здатна почути іншу... Припинила ...і почала чекати... Довго... Але вир не вщухав. Не вщухає і досі.   

Проаналізувавши свої спростереження, дійшла певних висновків і поступово внутрішньо заспокоїлася. Хоча деякі висновки виявилися надто болісними. Особливо мене вразили кілька таких проміжних (для себе) висновків. По-перше, найголоснішими і найнепримиреннішими (найобразливішими для опонентів) були голоси саме тих, хто найбільше писали у своїх творах про високе і вічне, навіть про Бога, янголів, смирення і милосердя. По-друге, багато хто з опонентів просто боявся висловити власну думку (і це в руслі полумяних промов про нарешті здобуті нами свободу слова, демократичне суспільство та європейські цінності!). По-третє, найдошкульніші закиди спиралися на цілком «високоморальні» мистецькі зразки, причому часто супротивники посилалися на ті самі твори, що й їхні опоненти з іншого «табору». Для мене то стало крахом класичного формулювання (за Володимиром Висоцьким) «значит нужные книги ты в детстве читал...»: виявляється – не ті, або не так, або не тоді... По-четверте, мене поступово перестали вражати ті випадки обопільних образ і прояви непримиренної ворожнечі та ненависті. Невже ми звикли до такої манери дискусії (знайомої нам усім за радянськими часами, коли будь-який опонент (із площини культурних чи естетичних дискусій) ставав класовим ворогом і підлягав ізоляції та (або) винищенню...

Слово за влучними висловами наших класиків, славетних синів і доньок України – Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка... – чи не єдина зброя письменника. І якщо те Слово сприятиме виключно самоствердженню, перемозі (за всяку ціну) над іншими, тими, хто просто дотримується інакшої думки, мабуть, настане кінець письменнику як «виду творчої людини», чи, зрештою, саме поняття «письменник» отримає інше наповнення.

Поки цього не сталося, хочу на повен голос сказати: отам, у тому задзеркаллі, я не хочу називатися письменником – волію залишитися просто людиною, навіть із неправильною думкою, хибними поглядами, ворожою ідеологією і нікому не потрібними творами.

Письменник помер! Хай живе Письменник!
Із професійним святом Вас, колеги!

Шануймося!

 

 

 

 

Категорія: ОСТАШКИ | Переглядів: 592 | Додав: Ostashkіna | Теги: Вікторія Осташ, Міжнародний день письменника | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 4
2  
smile  І вітаю тебе з Днем Письменника!

4  
biggrin

1  
Вікторія, дуже гарна стаття! Цілком з тобою згодна! І після такої статті я вважаю, що саме ти гідна називатися Письменником з великої літери!!!

3  
дякую, Олександро! хоча не вважаю себе такою вже достойною... то лише спокуса додаткова, і саме на порозі Великого посту smile

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]