Категорії розділу | ||
---|---|---|
|
Форма входу |
---|
Пошук |
---|
Наше опитування |
---|
Що означає для Вас літстудія "ПЕРЕХРЕСТЯ"
1. коло друзів та однодумців 2. засіб демонстрації своїх можливостей і свого хисту 3. місце живого спілкування 4. не замислююсь над цим 5. майданчик для старту в літературі 6. місце де можна дізнатися про щось нове 7. можливість обміну енергією 8. місце розваг і відпочинку 9. інше (вказати що саме) Всього відповідей: 27
|
Друзі сайту |
---|
Статистика |
---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
Головна » Файли » Анна БАГРЯНА » Вибрані твори |
03.09.2011, 17:24 | |
* * * покоління незрячих владик не існує без ран та запалень починається палеоліт літаками небо пропалене не тримай на шиї хреста не освятиться хай ця скверна й не повернеться на п’єдестал зі свічками - за душі померлих виливається з воску мед випивається за прийдешнє і повзуть під брязкіт монет нетверезі та нетутешні шепіт болю вуст і трави все змішалося - до молитви чи лишився хоч хто живий в мертвім царстві палеоліту?!.. * * * Номери телефонів змінюються, Якщо довго про когось не згадувати, І знайомі стають чужими, Листопадовими. Випадково стрінуться лиця - Вже не ті, не тішаться… Тільки дихає час з-під листя - В тиші. * * * Цей дощ – густий, немов кефір, За ним не видно навіть дому… Знайому постать губить зір І зустрічає незнайому.
Цей дощ – не стомлений литтям, Як дні – не стомлені ходою… І ми ідемо – два життя Під парасолькою одною… * * * я востаннє тебе пригощаю яблучком на далеких шляхах моїх буде іноді трохи невпевнено ти згадай колись цю смішну і дивну паняночку що вміщала небо просто у себе в пелені
ти постав за неї маленьку воскову свічечку бог простив навіть тих що цвяхи забивали не в дерево вона щиро вірила в невідворотність вічності але навіть в неба можуть рватися нерви
я даю тобі оберіг від болю і пам’яті кожен з нас має право не забуватися іншими тільки більше не буде неба мого над нами і для тебе яблучок вибач не буде більше * * * я зупиняюсь я вільною стала пальці танцюють по хвилі зеленій тільки прозорі очі русалок світяться відданістю – крізь мене
небо пророчить прадавніми ведами: вільним дозволено бути невільними я повертаю сакральність єдності я зупиняю зелену хвилю * * * Я в долонях Ваших тону – як мара, як примара, як пристрасть. Присягаюся: цю війну до останнього вистою.
Ви спитайте мене по тім: як жилося – самій, закованій, заки ніч, заки світло й тінь, заки кінь летів непідкований?
- В суєті, - відповім, впаду перед Вами і стану… Вами. Як безсило голосить дух, коли тіло вертає пам'ять!
Я ще тут, я ще там і тут. Відійдуть і віки, і тіні, а в долоні колись вростуть інші лінії. * * * Подарував вітрила – вітру не стало. Подарував човна – висохло море. І лише крила не наважився подарувати. * * * перейдеш битий шлях убрід і зоставиш тінь потойбіч усупереч забобонам я зупинене серце до ніг жбурляю тобі як собаці жбурляють шматок від крові солоний
обома руками схопи і не відпускай як невічний свій день як останній свій шанс як жінку над прозорістю часу прозрієш хоч ти нехай бодай на одну хвилинку
перейдеш – іще б пак – найрозбитіший в небі шлях найжертовнішу зірку пригорнеш до моїх вікон я кричатиму так як кричить від болю земля вивергаючи чоловіка
перейдуть і ті інші але ж вони крадькома не покажуть облич їхні очі змішаються з пилом
у розгорненій книзі стількох сторінок нема на тутешній землі такі глибокі могили ЛАГУЗ 1. це потоки були а власне потоки були в нікуди казали: за вуса посмикай місяць – хай стане повним сповідаюся і – розцяцькованою полудою – мої очі вихлюпують небо чуже назовні
але що ж тут поробиш звичайним земним поклоном коли вже перекреслено всуціль навіть суть математики: сто адамових ребер на сотню євиних лон…
за потоками кажуть не встигнеш – щоб обігнати…
2. водою змивало усе навіть небо водою змивало кожна зупинка в дорозі була рівнозначна втраті за потоками вже не встигнеш – кроки твої кричали за потоками най- ріднішого не забрати заборона води і шаленість води впереміж не лякайся пливи до потопу іще не скоро за потоками кажуть кожен іде окремо але потім потоки впадають в єдине море що тобі витікати звідси отак зарано що тобі забувати свою неземну природу ти пливи-допливи до тієї межі до грані за якою хочеться тільки у тиху воду…
3. витісняють нас тихі витоки не витримуємо – ось-ось… течія – це безглузда витівка якої ще боїмось тільки шалу – не позичати (за потоками – за- несе) скоріше б знайти початок аби скінчилося все | |
Переглядів: 761 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0 | |