Категорії розділу

БІО [1]
(Авто)біо(бібліо)графія учасника
Твори [2]
Вибране
Критика і самокритика [8]

Форма входу

Кошик

Ваш кошик порожній

Пошук

Наше опитування

Що означає для Вас літстудія "ПЕРЕХРЕСТЯ"
1. коло друзів та однодумців
2. засіб демонстрації своїх можливостей і свого хисту
3. місце живого спілкування
4. не замислююсь над цим
5. майданчик для старту в літературі
6. місце де можна дізнатися про щось нове
7. можливість обміну енергією
8. інше (вказати що саме)
9. місце розваг і відпочинку
Всього відповідей: 27

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вівторок, 21.11.2017, 04:38
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Перехрестя

Галерея авторів та літературних героїв

Головна » Статті » Антоніна СПІРІДОНЧЕВА » Критика і самокритика

Валентинки!

Привіт!
Починаємо збирати вірші до дня св. Валентина?
Пропоную так: по 5 віршів від кожного - таких, що на думку автора мають чуттєво прикрасити це свято.
А я зверстаю електронну книжку і підчеплю її на книжковий сайт для вільного скачування. А шо? Прогрес! Електронні книжки - це тепер серйозні книжки!
Тільки треба знайти когось, хто обкладинку намалює (як мінімум) і всередині книжки якісь художні закарлючки (як максимум).
Хто що про це думає? Збираємо?

...

Збираємо!
Тут будемо викладати запропоновані до збірки твори. Почну з...

Валя Захабура

Хочеш з нею поговорить

Хочеш з нею поговорить,
а, направду, вже й не болить.
Нюхай хрін чи цибулю ріж -
все нарозтіч, усе навстіж.

Роз'ятритись, здійняти бунт? -
То не можна, а те - табу,
всі слова, мов у вату крик...
Спи, не борсайся, ти ж бо звик.

Говори з нею, не тороч!
Або слухай, або помовч.
Може стачить у неї сил
зняти шори і відпустить?

"Ну, соколику мій, лети!
Проминай геть усі світи,
до межі дійди!", щоб збагнуть,
що ти любиш її одну...


Я ревнива

Я ревнива і тим винувата тобі.
До жінок, до думок, до роботи,-
я ревную до всіх і не знаю судів.
Пити вишукану гіркоту,
мов цілющий бальзам,
до снаги не усім.
Я - бармен за шинквасом, поет,
що мішає коктейлі своїх почуттів
й пригощає лише тет-а-тет.
"Частка муки любовної,
Пристрасті - дві,
дрібка Ревнощів - це ж бо родзинка,
крига Сумніву, Шалу вогонь голубий..."
- Де ж Кохання?
- Це соломинка,
можеш просто тримати його у вустах,
можеш змішувать інгрідієнти,
можеш кинути й пити коктейль просто так.
- Ти жартуєш?
- Не в ці моменти!
- Де ж тут Ніжність і Вірність?
- То інший коктейль,
та родзинка і в нім не завадить.
Я мішаю новий і сідаю в фотель, -
"Щось спекотно..." (вже час тебе звабить)

Чотири оберти

Чотири оберти колеса
лише початок
дороги твого голосу,
ловець дівчаток
на вишукану екзотику
глибинних нот
умощується екс-котиком
у твій блокнот
То тільки чотири оберти
й не більш
початок тобою обраний
за гріш
Купує скарби неміряні
йому щастить
здобути тебе омріяну
хоча б на мить

Щастя

Щастя пахне корицею й апельсином,
звучить аккордеоном або наєм.
Щастя дарують без усіляких "навзаєм",
щастя - це стан Бога чи Його Сина.

Щастя смакує вишнею в шоколаді,
й хлібом з олією також воно смакує,
солоним крізь призму хвилі тебе цілує
десь у Елладі,
а, може, у Києві, коли сніг пухнастий
пестить твоє волосся, манить пальцем:
"Ходи-но сюди, моя дівчинко, не зупиняйся!"
Ти відчуваєш - в тобі проростає щастя!

Ти віриш?

Ти віриш? - Я буду терпка і солодка,
засмагла і пряна. Ти ж правда віриш,
що я неповторна, і що колодку
ти, може, відкупиш чи відірвеш?

Сумнеє дівчисько нагнало тугу
ще й фільм печальний...
Поїли перше - насипте друге,
застій, застілля, пора відчалить

Але кораблики на приколі.
Треба співати - від цього крила
ростуть у мене не по-приколу
аж із лопаток і я щаслива.

Літа-, літаю, а нині осінь,
пофарбувалась. Ніхто не спинить
твою звабливість. Мені здалося
ти дуже хочеш почухать спинку

мені, бо пір'я таки лоскоче.
І чую голос близький і сонний:
"Звичайно хочу, я дуже хочу",
та тільки голос у телефоні.

Самотність в мережі

Любов..,
такі історії,
де очікування прекрасні,
де волосся довге й пухнасте,
де щастя ось тут, поруч…

Автори..,
убивають героїв,
щоб купити тебе за сльози.
Щоб насправді і так серйозно,
щоб до болю…

Тільки..,
ми з тобою інакші,
бо знаємо – любов щаслива!
Бо закінчиться кожна злива,
бо Сонце – наше!

Антоніна Спірідончева

Афродита

В морі м’яка перламутрова піна
Ніжно гойдає на хвилях красуню.
В золоті кучерів білі перлини,
Тіло струнке і насичене юнню...

Ще не відкрились дівочому зору
Ні узбережжя, ні чорні дві скелі...
Шовком безкрає хвилюється море,
Слабкість п’янка серед хвильок веселих.

Пестить солона вода її шкіру,
Миє їй губи, цілує їй пальці.
Поки не час одягатись у біле,
Ніжкам тендітним ступати по гальці...

Зріють краса і кохання у лоні
Хвильок, емоцій та сонячних бліків.
Чисте багаття палкої любові
Спершу спалахує без чоловіка.

Зовсім не поглядом, словом чи ложем!
Тягне мужчину у поле магніту
Сила морської любові... І кожен
Буде кохати п’янку Афродиту.

Їде поїзд

Про відрядження

Їде-їде через гори поїзд,
Як змія, викручується гнучко.
То в туманну він повзе високість,
То тунелів чорних він заручник.

Їде-їде, колія предовга.
То чекати треба, то рушати.
А навкруг весна – чужа небога –
Одягає свої бідні шати.

Їде-їде, стук неперестанний.
Заглядають у старі вагони
Молодих смерек тендітні стани
І чужих обійсть привітні лона.

А у мене біля дому клени
На гілках тримають цвіт охайний.
Їде ж їде поїзд, бо до мене
Їде-їде в ньому мій коханий.

Лікар заборонить пити каву...

Лікар заборонить пити каву,
Небо обсипатиме блакиттю.
Я помчу піднесено – і плавно,
Щоб крилом когось не зачепити.

Тільки би нікого не зустріти...
У душі – вогненно-променисто,
І мій світ якраз цієї миті
В небо закидатиме намисто.

Хтось-таки спитає: Гей, як справи?!
Я примружусь, променями блисну
І скажу: Все ґут, як завжди, власне.
Чом свічусь? Не знаю. Не навмисно.

Оточивши себе мегафонами...

Оточивши себе мегафонами,
Вона прагне чуттєвого вибуху.
І сама себе переконує,
Що любити їй більше нікого.

Не сприймає нічого, крім болю,
Сублімує, небога, бо ж генами
Закладалось кохатися вволю –
Обладнала себе антенами.

В ній цвіте разпашіла врода,
Вона – чорна лукава кішка
За вікном – невловимо горда.
Хто ж її забере у ліжко?

Вечірня сукня
Сочиться крізь відкриту шибку злива,
А на мені одягнута легенька,
В якій я неприховано вродлива,
Вечірня сукня на тонких бретельках.

Мені кидає дощ на плечі краплі,
Лякає, злиться. Чи ревнує?.. Всі
Хай поглядом їдять і плечі, й плаття,
Як йтиму від під’їзду до таксі.

Зберу ті погляди і зникну у машині,
Немов з трофеями, і буду переможно
Дивитись в дощ і думати: мужчинам
Чи солодко, коли чогось не можна?

Хто наступний?

Категорія: Критика і самокритика | Додав: Антонина (03.02.2012)
Переглядів: 578 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 4
4  
Давайте й правда зробимо електронну книгу "2012 Валентинок"

3  
До речі, можна продовжити. Знов є нагода... :))))))

2  
я теж скоро назбираю... і не лише своїх!

1  
biggrin

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]