Категорії розділу

ІСТОРІЯ ТА ЗДОБУТКИ ЛІТСТУДІЇ [6]
Творчі здобутки студійців [8]
Колективні акції "перехрестян" [20]
зініційовані "Перехрестям" заходи
ФІЛІЯ "Перехрестя" [13]
зустрічі в бібліотеці №9
Доброчинні проекти [7]
з ініціативи та за участі "Перехрестя"
"Перехрестя" на гостині [12]
виступи на позастудійних заходах
"Свіжачок" [15]
нові автори та матеріали на сайті
Позастудійний літпроцес [11]
анонси і короткі відгуки
Конкурси, фестивалі... [24]
ОСП [8]
Оперативна Стрічка Поезії
Візуальні мистецтва [2]
Застигла музика, чи мовчазна поезія
ГОСТІ ЛІТСТУДІЇ [2]
Твори і розмисли наших друзів і гостей - віртуальних чи тих, хто побував на наших зустрічах "у реалі"
ОСТАШКИ [2]
РОЗМИСЛИ ТА АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ ВІД КЕРІВНИКА ЛІТСТУДІЇ - ВІКТОРІЇ ОСТАШ

Форма входу

Пошук

Календар

«  Жовтень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Наше опитування

Що означає для Вас літстудія "ПЕРЕХРЕСТЯ"
1. коло друзів та однодумців
2. засіб демонстрації своїх можливостей і свого хисту
3. місце живого спілкування
4. не замислююсь над цим
5. майданчик для старту в літературі
6. місце де можна дізнатися про щось нове
7. можливість обміну енергією
8. місце розваг і відпочинку
9. інше (вказати що саме)
Всього відповідей: 27

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Четвер, 28.03.2024, 21:37
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Перехрестя

Головна » 2010 » Жовтень » 7 » Вікторія Осташ. НЕБУДЕННО про щоденне… (Гарячий репортаж із презентації проекту "ЩОДЕННИК")
02:16
Вікторія Осташ. НЕБУДЕННО про щоденне… (Гарячий репортаж із презентації проекту "ЩОДЕННИК")
У літературно-мистецькому проекті «Щоденник», започаткованому за ідеєю і втіленому завдяки невпинній координації Олександра Козинця, взяли участь ще двоє учасників «Перехрестя» – Євгенка Чугуй і Марина Єщенко.

НЕБУДЕННО про щоденне…

Барометр (настроїв? уподобань? внутрішнього стану?). Вібрація колективної душі. Порухи. Помиттєві зміни. Рухообіг. Обертання енергії. Імпульси. Звивини. Хвилеплин… Асоціативний ряд можна продовжувати безкінечно. Але не це головне. Важливо, що все це – про «ЩОДЕННИК». Усе – про нас і наш час. У якому ми живемо. Дихаємо. Мовимо і мовчимо. Спілкуємося й усамітнюємося. Радіємо і нудьгуємо. Споживаємо і творимо.
Несподіваний і незвичайний літературно-мистецький проект, задум якого виник в уяві молодого письменника Олександра Козинця досить давно, однієї листопадової ночі 2007 року, і був утілений за неоціненної допомоги друзів і співкоординаторів Сергія Русакова та Іри Бочар, звісно, за найактивнішої участі студентів трьох університетів України – НПУ імені Михайла Драгоманова, КНУ імені Тараса Шевченка, КНЕУ імені Вадима Гетьмана.
Проект складається з трьох частин, кожна з яких є, за словами натхненника видання О. Козинця, цілісною й осібною конструкцією. Перша частина була завершена і презентована у травні 2008 року в НПУ імені Михайла Драгоманова, друга – у грудні 2009 року в книгарні «Є», третя – щойно 6 жовтня 2010 року там само.
Особливістю проекту є чітка символічна концепція і досить жорсткі обмеження умов створення і взаємодії текстів. Кожен із авторів першої частини (а їх 12 – за кількістю місяців року) був заздаледіть ознайомлений лише із розділом (твором) свого попередника, другої (24 учасники за кількістю годин у добі) – із єдиним реченням попереднього твору, третьої (36 учасників-студентів плюс шестеро (та ще двоє) відомих письменників) – лише словосполученням чи словом-узагальненням попередника та спільним епіграфом). Результат поєднання творених у такий спосіб текстів кожен учасник мав змогу побачити лише тепер – на презентації цілого проекту. Імовірно, саме згаданий факт посилював ефект презентації, підживлюючи ситуацію очікування!
Саме дійство – презентація – було напрочуд динамічним і емоційним. Передусім, завдячуючи винятково організованій, попри всю її неординарність, натурі Олександра Козинця, котрий блискавично і водночас чітко і конкретно розповів про ідею, процес її реалізації, а також про власні враження від отриманого ефекту, передусім – факту логічного завершення проекту і ефекту полегшення від цього.
Два співорганізатори проекту, згадані вище С. Русаков та І. Бочар, також поділилися кількома важливими відкриттями, що їх вони зробили, працюючи над проектом. Зокрема, Ірина Бочар зрозуміла, що поступово «Щоденник» перетворився із колективної творчої діяльності на цікавий культурологічний експеримент, результати якого перевищили всі очікування, а також, що збільшення обмежень для автора (посилення жорсткості умов написання творів) призводить до зростання якості текстів. Сергій Русаков, лірично завершуючи виступи очільників проекту, поділився несподіваним для нього самого спостереженням: виявляється, від стартового моменту встигло змінитися кілька «поколінь» студентів, адже коли він, тодішній студент третього курсу, долучився до цієї справи, багато хто з учасників був лише першокурсником, нині – вони вже на третьому, а в залі під час презентації можна побачити нинішніх «першачків». Сергій радісно потис руку своєму тезці Сергієві Пантюку і поцілував руку чарівливій Ларисі Денисенко, супроводжуючи ці дії патетичними репліками: от бачите, навіть таке можливо – так запросто доторкнутися до справжніх письменників!
Завершили «офіційну» частину заходу короткі і так само невимушені виступи трьох із восьми учасників проекту з-поміж знаних і популярних, у тому числі – і серед нинішньої молоді письменників – Сергія Пантюка, Лариси Денисенко та Анатолія Дністрового (саме вони були присутні у залі), кожен із яких долучив до річища втіленої історії проекту свій осібний «струмочок» із особливою мелодією і власним неповторним емоційним забарвленням.
Сергій Пантюк поділився психологічними спостереженнями за сучасниками, яких він схильний ділити на дві категорії: перші – ті, що скиглять і тужать над власною важкою долею, другі – ті, хто розмірковують і зрештою діють, аби змінити цю важку долю. «І коли мені трапляється представник цієї категорії – другої, він стає мені другом», – мало не в риму підсумував письменник. А ще С. Пантюк згадав про «сакральний» страх митця перед чистим аркушем, і про відповідальну для справжнього письменника місію не лише написати гарну книжку, але і «привести в літературу кількох талановитих молодих авторів». До речі, саме цьому письменникові найбільше дякували організатори, зокрема – за активну популяризацію проекту на кількох літературно-мистецьких фестивалях і на сайті «Інша література», де вже були оприлюднені твори Євгенки Чугуй, Сергія Русакова і кількох інших учасників «Щоденника».
Живими спогадами, викликаними роботою на проектом, розпочала свій виступ Лариса Денисенко. Обкладинка «Щоденника» нагадала їй шкільні роки, а саме – її власний зошит з геометрії: виявляється, письменниці «не піддавались» креслення, і коли закоханий у неї старшокласник виконував за неї домашні завдання, вона малювала чудернацьких чоловічків і неможливо «криві» конуси і кола. А талановитим студентам Лариса Денисенко побажала «відчути силу в пальцях, і силу в душі» саме тоді, коли вони раптом захочуть писати з новою силою.
Тремтливу історію юнацького кохання згадав і Анатолій Дністровий, отримавши для створення свого тексту ключове словосполучення «тоненька ключиця». Він навіть обмовився, розповідаючи про це, мовляв, то була фраза «білява ключиця», чим викликав сміх жіночої частини аудиторії і вигуки-здогадки, нібито йому до вподоби саме білявки. У серйозній частині «промови» А. Дністровий передрік «Щоденнику» долю повноцінного альманаху, а його натхненнику – Олександрові Козинцю – посаду головного редактора видання.
Отакою була презентація довгоочікувана «Щоденника»! Ні, ще були запитання від вдячної аудиторії, відповіді організаторів і шановних гостей-літераторів, обговорення перспектив продовження проекту, і…
…Раптом згасло світло (чомусь лише над «сценою», а не в «глядацькій залі») – це почався перформанс, заявлений ще на початку презентації. Четверо людей. Чотири трилітрові слоїки. Камінці. Пісок. Вода… Десь я читала в інтернет-просторі цю притчу… а якщо б ні? Чи це щось би змінило? Щиросердно зізнаюся: як на мене, то була не найпотужніша частина вечора! Хоча… якщо заплющити очі… Музика. Перешіптування глядачів, які таки намагалися щось роздивитися і зрозуміти. Сміх. Вигуки осуду. Шурхіт. Стукіт. Дзюрчання… Ні, не вистачає закадрового голосу – тексту? Тексту!.. Нарешті «перформенсарі» продемонстрували результати свого перебування на «сцені» – чотири вщерть наповнені вищезгаданими речовинами трилітрові слоїки (банки). Уфф!!!
Завершальне слово організаторів. І ніби за командою, більшість «посунула» на штурм письменників і координаторів – за автографами, кадрами (упіймати в об’єктив якоїсь цікавинки), додатковими поясненнями… Сталося!
І ось він – дописаний до крапки, мій щоденник з презентації «Щоденника»!
Дякую за чудовий вечір!!! І щасливої долі тобі, «небу-деннику»!

Категорія: Позастудійний літпроцес | Переглядів: 1321 | Додав: Ostashkіna | Теги: Щоденник, Олександр Козинець | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]