Перехрестя

Ірина КОЗЛОВА

 Народилася 22 липня 1960 року

в с. Жолдаки Конотопського р-ну.

Навчалась у школі № 9,

закінчила бібліотечне відділення

Сумського культосвітнього училища,

Сумський педагогічний інститут,

Ніжинський державний університет

імені Миколи Гоголя.

Працювала бібліотекарем,

згодом – учителем,

заступником директора школи № 9.

Автор двох поетичних збірок,

численних публікацій у альманахах,

періодиці та в інтернет-виданнях.

Керівник літературної студії «Джерела»

з 1993 року.

***

У цій опівнічній розмові,

у змові, у зливі, у злоті,

у цім опівнічнім польоті,

у зроненім слові нічному,

у зраненім морі, на зломі,

на синій оцій паполомі,

на зорянім лоні,

в полоні,

у присмаку кави гіркому -

додому, дитино,

додому,

на білій долоні,

при скроні,

солоні, дитино,

солоні,

нервові, дитино,

нервові,

в нічному оброненім слові,

у схлипі оцім світанковім,

в короні, в долоні, в долині,

на битій морозом калині,

останні, бо невідмоленні,

калені, дитино,

шалені,

нетлінні, стосильні, осінні,

в коліноукліннім сумлінні,

в тремтінні тонкого спокою,

в нестерпнім жаданні двобою,

у присмерку давнього літа, -

зотліти, злетіти з орбіти,

любити, дитино,

любити,

спалити мости і помости,

у гості, дитино,

у гості...

***

…Мій ліричний герою, то чом би тобі не прийти

В цей рядок, і надвечір не випити кави зі мною,

Коли ген по землі пошивається простір імлою,

Коли ген у висотах зимові ладнають мости?..

Мій ліричний герою, зеленим горить світлофор,

І вселенська тривога пече перестуком у скроні,

Ніби всі перепуття – на цім зльодянілім пероні,

Ніби всі повноваження – сонній станційній вороні:

Nevermore!

У зеленій сльозі затремтить натяжний небозвід.

Лівим кутиком вуст посміхнешся – авжеж не до мене,

І гойднеться перон, і високе сузір’я зелене

Осипатиме лід.

Мій ліричний герою, ти дивну обрав іпостась,

Так подібну останньому щастю і першому снігу.

Мерехтить  часопростір, і місяць схиливсь – на відлигу.

Повертайсь.

* * *

Хорошо, пусть я буду опять фантазерка и лгунья,

И смешаю слова для забавы,

Но когда над озерами теплыми мягко и мглисто

Заскользила вечерняя синь,

Но когда из-за леса нахально взошло спелым яблоком полнолунье,

Чтоб росою пролиться на травы,

Покачнул ароматные белые зонтики тысячелистник

И сильнее запахла полынь –

Не хватило желаний для звезд, перепутались траектории –

Столько сразу их с неба упало.

То, как ты объясняешь движенье светил – тоже верно

И к чему-нибудь да приведет,

И соцветия алые засветил папоротник, который

Не расцвел на Ивана Купала,

И у дома напротив столетний зацвел можжевельник,

Который вообще не цветет.

По скрипучим ступеням поднимемся ближе к небу, под самую крышу,

Где оркестры кузнечиков лунных,

В доме ветер сквозной, окна настежь и двери раскрыты,

Капля воска стекла по свече.

И опустится звездным занавесом тишина, и тогда я услышу 

Стук сердец и далекие струны.

Пусть летят мимо нас для других по шальным траекториям метеориты,

Когда я засыпаю на горячем плече.

* * *

Нас отпустит дорог и случаев

Круговерть.

Если морем идти, как сушею,

Будет твердь.

Муза – ветреница, любовница, –

Не жена.

Лунным плеском реки наполнится

Тишина.

Колокольчики спят под кронами –

Соль-диез.

Еле слышными перезвонами

Полон лес.

Сеет звезды по небу августа

Решето.

Кто отнимет меня у радости?

А никто.

Разноцветно горят фонарики –

Миражи.

Если двое берутся за руки –

Будет жизнь.

***

…На ночь глядя не приведи Господь

играть в слова...

                         С.Городничий

Слова – безмерны. Рифмам не до правил,

Тут все всерьез, до края и сполна:

Сквозь три границы вздрогнула она,

Когда он в телеграмме точку ставил,

И двери распахнула до звонка,

Будь там хоть почтальон, хоть просто ветер;

Ей пары слов хватило для ответа

Наперекор шестнадцати векам.

Словам дана нешуточная власть

Казнить, прощать, повелевать и рушить,

Решать, кому на счастье ляжет масть,

А кто заложит трон, часы и душу,

Кому дрожать при слове ”невпопад”,

Кому не дрогнуть при словах "с вещами”.

Летит листва по слову "листопад”,

У слова "сорок” – вечность за плечами;

Слова обрывком скомкались в горсти,

Слова с небес обрушились грозою,

И в серебре повинной бирюзою

Окаменело тихое "прости”.

Игра в слова поэту и ребенку

Зачтется и простится. Прочим – нет.

И свет погас на слове "гаснет свет”,

И я не допишу строки в потемках...