Категорії розділу

Вибрані твори [1]
Найкраще, на думку Редакції, із надісланого автором
БІО [1]
Коротко про...

Форма входу

Пошук

Наше опитування

Що означає для Вас літстудія "ПЕРЕХРЕСТЯ"
1. коло друзів та однодумців
2. засіб демонстрації своїх можливостей і свого хисту
3. місце живого спілкування
4. не замислююсь над цим
5. майданчик для старту в літературі
6. місце де можна дізнатися про щось нове
7. можливість обміну енергією
8. місце розваг і відпочинку
9. інше (вказати що саме)
Всього відповідей: 27

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Четвер, 28.03.2024, 10:05
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Перехрестя

Автори. Твори. Події... Коротко і розлого

Головна » Файли » Наталка ПАСІЧНИК » Вибрані твори

ПАСІЧНИК: "...ніхто не згадає орнамент твоєї долоні..."
10.02.2012, 01:32
Вірші з різних збірок

 

Портрети доби Ренесансу

 

****

це вже не гра – будь упевнений – це вже не гра

поспіх стискає зап’ястя крихкі роздира

наші серця затверділі неначе кора

пізніх дерев що натужно згинаються долі

 

смак алкоголю поразки невидимий знак

все що я встигну промовити: «ні» або «так»

вперто ховаючи попід повіками страх

сльози подібні до снігу чи грудочок солі

 

це вже не гра наче зорі ці крапки над «і»

зважені нами загублені як і тоді

поміж слідів на холодній брунатній воді

поміж відлунь до яких я не звикну ніколи

 

****                                                      Г. Г.

дивна моя обертаю всі спомини в пил

ніби ножа уникаю обіймів холодних

світяться в дзеркалі наче видіння скорботні

обриси серця подібні до обрисів крил

 

як же так сталось на білих зап’ястях рубці

бісером сірим засипані лінії муки

котяться котяться сльози мені по лиці

падає падає сніг на листи і на руки

 

безум єднання і безум терпкого жалю –

все що ми мали і все що я втрачу віднині

дивна моя чи повірите в слово «люблю»

саме тепер коли вірити в інше повинні?

 

 

Гра в три руки

 

****

ніхто не згадає орнамент твоєї долоні
твій запах і голос яким промовляв і слова
хиткі наче стебла неначе каміння солоні
та це неважливо і я розумію сама


що теж забуваю ознаки цієї любові
і обриси рук і самотність дерев і дзвінки
що мати тебе в цьому місті порожньому львові
це наче одній перейти на той берег ріки


і плакати плакати втративши все або більше
ковтнувши неначе отруту розгублене «ні»
бо бути самою для мене тепер не найгірше
найгірше – не чути відлуння в її глибині

 

****

антологія місяця – вісім листів із минулого
слово «коханий» на кожному мов на воді
нігті які проходять крізь шкіру – думаю
ми могли б залишитись друзями тепер чи тоді

я пам’ятаю усе окрім того що справді сталося
втома тяжких прокидань голоси голоси
жінка з холодним поглядом – іграшка що зламалася
просто візьми її в руки мов чашу її пронеси

завтра все буде по-іншому - рідний ніжний однаково
хто розпочне цю розмову і врешті стане один
що я можу сьогодні – довго довго не плакати
з чорного горла п’ючи найміцніше з торішніх вин

 

 

Пастух бджіл

 

****

ще сніг шукає місця де би впасти

і звірі крізь густий снують туман

минаючи тугі іржаві пастки

зціляючи холодне віття ран

 

їх тіні линуть з того боку лісу

їх голоси змовкають десь вгорі

їх душі що врятуються опісля

вже зараз щось карбують на корі

 

пройме зіниці вогка прохолода

і той хто вів їх той пірне туди

аж сніг умить обернеться на воду

і попіл вкриє сплутані сліди

 

****

з гіркої трави її диму густого

зі слів що не вимовиш жодною з мов

безмежно углиб проростає дорога

і знаки лишає на дні підошов

 

долоні твої у яких по червінцю

аби відкупитись від чорних почвар

йдемо і безодня під нами іскриться

немов не вдалося позбутися чар

 

так мокре пташа затріпоче між листям

і звістка сумна не дійде до людей

що ліс обернувся опівночі містом

а отже тепер нас ніхто не знайде

 

****

кому слова кому щілини в дверях

ледь-ледь та й згасне світло у вікні

ми - те що інші знайдуть на папері

і те що потім зникне у вогні

 

тому так легко йти вночі на запах

тому так важко стукати в серця

до звірів що стоять на задніх лапах

й не знають мови іншої ніж ця

 

****

тінь між деревами синій небес гобелен

лічиш звірят редагуєш свої манускрипти

свічка горить та чи встигнеш усіх відмолити

зваживши лиш на сумну послідовність імен?

 

мавки й почвари заквилять під хвоєю – і

місяць осяє стривожено грудочки моху

йтимеш три ночі допоки не згубиш дорогу

раптом спіткнувшись об кроки чиїсь у пітьмі

 

повінь печалі за душами сов і зайців

мокрих сердець їхніх майже не чутно у зливі

безвісті зниклий в пісках гімалайських масивів

ти не дізнаєшся хто з них таки уцілів

 

                                       

****

ти або я – я або голос

чорна китайка червоний китай

в бік божевілля - останнього кола

не повертай не повертай

 

шеляг розмінний – в котрому сторіччі

довго бринітиме у темноті?

світла осіннього смуги зустрічні

ти або голос – я або тінь

 

так з-під коліс витікає дорога

вузько в зіницях тісно плечу

ти ще покличеш та поряд нікого

хто би почув

 

 

 

Категорія: Вибрані твори | Додав: Ostashkіna
Переглядів: 1731 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]