2016

КМА 8

Ребра міста (Назва добірки)

***

дощем пахнуть руки твої і вилиці,

дощем пахнуть вулиці і провулки;

місто, де легко дихається,

закриває за собою

ліфтові стулки.

дощ по хребцях стікає у борозни,

ребра вростають у цеглу і стіни;

тіло і голос твої ніби й порізну,

а ніби й кричать, що вони ―

одне ціле.

дощ перетворює тіло на ринву,

холодом зваблює і прикликає;

дощ руку твою за рівну вважає тій,

що створила

його і камінь.

***

місто карбувало себе під час, вливалось в кімнату крізь жовті фіранки,

руки стискалися навколо поручнів у метро.

життя, ти казав на прощання, не форма існування матерії,

забудь цю дурню, життя ―

це тільки ланка,

яка з'єднує тебе і якісь не-твОї світи. 

на перонах і автостанціях зарослих полином,

давно вже не полених і кимось забутих,

слова твої розсипалися порохом

і з кожним порухом

ти стверджував силу,

яка не давала на півдорозі спіткнутись.

вокзали чекали на тебе ― коли ж ти прийдеш додому? ―

на приміських з'являвся ти мовчазний і сонний.

а потім в плацкарті скручувався, мов ембріон невагомий, і,

набивши від дороги оскому,

чекав на самозародження в ім'я південно-західної любові.