2016

КМА 7

Місто просто не знає, що не боїться… (Назва добірки)

***

Неможливо спізнитись, коли тебе не чекають.

Не можна стояти, коли спорожнів вокзал.

Останній вагон розчинивсь. Семафор самотньо моргає.

В кишенях твоїх завалявсь сонць розігрітий метал.

Твої крила забруднені вітром і вогкі від втрачених сліз.

А від неба тебе відділяє одна залізнична колія.

Дороги поверх спалахнули, згоріли, зітліли вщент.

Він не знає іще, що ця дівчина янгол.

І що янголи - не літають.

Він не знає чому, але він закохавсь в небеса.

В сині очі, що там - піднімаються над пероном.

Він не знає іще, що павук плете сіті навколо нього.

Він не знає, що має квиток на зворотній нічний експрес.

Дівчина-янгол в мовчанні іде до неба.

Він стискає в долоні цигарку і йде услід.

А квиток залишився зім’ятий. Під ногами пустого перону.

Семафор перемкнувсь. Він спізнився.

Усього лиш на мить.

***

Місто вночі прокидається від кошмару - 

Затуляє долонями вуха, скиглить і пробує утекти;

Залазить під ковдру, шукає ліхтарик і кличе.

Мамо!

Місто не хоче спати. Не хоче боятися самоти.

Місто вночі не засне, воно збирається у дорогу.

Просто шукає загадки. Відгадки там - це мости.

Місто не може спати. Воно їде кудись автостопом. 

Хоче до океану. Неба напитись.

Торкнутись води.

Місто минає море. Минає його мовчанням.

Конверти з листами шукають своїх адресат.

Серце збивається з ритму.

І тихо про щось говорить.

Місто кермо тримає. Палить дороги назад.

Легені втрачають повітря. До цілі - лише півкроку.

Місто малює небом заплутаний лабіринт.

Остання хивлина жаху. Місто плаче. І знову:

Мамо!

Місто просто не знає, що не боїться...